— Доню, він запудрив твої мізки. Ти любиш фантом. Він не такий, як тобі здається. Він лише використовує тебе!

— Батько! Ми любимо один одного!

— Любите? Добре. Тоді що йому варто зачекати на те, щоб ти закінчила університет?

— Він не стільки чекатиме… Тома не послухалася батька. Вийшла заміж за Артура.

І, буквально, на другий день після весілля новоспечений чоловік звернувся до дружини: — Мені так ніяково, що я не можу, зі своєю зарплатою, забезпечити тобі гідне життя. От якби твій батько влаштував би мене на роботу до своєї корпорації, на хорошу посаду, з високою зарплатою, то я б зміг забезпечити і тобі, і нашим майбутнім дітям гідне життя…

— Навіть тижня не минуло, як він уже хоче собі поблажок, — посміхнувся Ігор Володимирович.

— Я ж тебе попереджав, що йому не ти потрібна, а твої можливості.

— Але, тату, адже він про сім’ю думає!

— Про себе, коханого він думає! Гаразд, не плач, нехай завтра зайде до мого офісу.

— Підеш працювати водієм. Подивлюсь, як зарекомендуєш себе, там буде видно.

— Вас не бентежить зять водій?

— Мене бентежить, що мій зять ти…

— Твій батько мене принизив! Запропонував роботу шофера! Я не можу залишитись у цьому місті, повертаюся до себе до Вінниці! Ти їдеш зі мною, чи залишаєшся тут? Тома поїхала з чоловіком. Три тижні Тома щодня дзвонила мамі, розповідала про своє життя, потім почала дзвонити рідше і рідше. Та й говорила односкладово: «Так», «ні», «добре»… Стривожені батьки зібралися та поїхали до Вінниці.

Виснажений вигляд Томи відразу кинувся у вічі її батькам. З’ясувалося, що Артур не працював, вони жили за рахунок грошей, що висилає тесть, телефон Томи Артур забрав, щоб та не могла без нього говорити з батьками, став nити…

— Збирайся, ми їдемо додому, — сказав батько. Вони виходили з під’їзду, коли з’явився Артур.

— Ти куди пішла? А ну швидко пішла назад… Договорити не встиг. Потужний хук від Ігоря Володимировича кинув на землю.

— Побачу тебе поряд з моєю дочкою – пошкодуєш, що народився на біле світло! Почую про тебе – пошкодуєш, що народився на біле світло! З’явишся в моєму місті – пошкодуєш, що народився на біле світло! Зрозуміло висловився? Артур кивнув головою, і Тома з батьками, сівши в машину, поїхали.

КІНЕЦЬ.