Коли Христіні було п’ять років, її мати виставила її батька. Батько втратив роботу. Та це й не дивно, багато хто вже сидів без роботи. Завод, де працював батько, став остаточно.

Олексій спершу переїхав на дачу, була весна. Дачна ділянка знаходилася за містом за двадцять кілометрів. Як він там жив, дружина навіть і не знала. Дача була невелика. Олексій копав городи сусідам, а натомість його годували. Ще він брав а людей насіневу картоплю, різні розсади. Будь-що, що давали. Так йому вдалося зібрати картоплі на пристойну грядку. Сусідка дала трохи цибулі та залишки різного насіння. Що з ними робити, він не знав. Раніше займалася цим мати Олексія, його справа була тільки копати, поливати. Але матері рік тому не стало, а міська дружина дачу взагалі не любила. Сусідка Валентина показала як сіяти моркву, кріп та інше.

Валентина нікого не мала. Вона одна з усім справлялася. Чоловіка не стало, а син занедужав і пішов слідом за батьком. Валентині не було ще п’ятдесяти. Вона також втратила роботу. На тому заводі, де й Олексій, працювала бухгалтером. Пішла мити під’їзди та мести вулиці. Без дачі їй на той час важко було б. На дачу вона приїжджала у вихідні. В інші дні Олексій доглядав і її ділянку. Так і виростили врожай. Влітку добре, але взимку на дачі холодно. Валентина пообіцяла допомогти із роботою.

Восени Олексій привіз дружині з донькою картоплі та інших овочів. Але на поріг вона не пустила його.

– Я на розлучення подала. Ти подивися на себе. Що з тебе взяти.

– А як же донька?

– У неї інший батько скоро буде. Ще дякую мені скаже. Іди.

Олексій пішов, здавалося назавжди. Дружина, отримавши розлучення, навіть спілкуватися з ним відмовилася.

Вийшла заміж і народила сина, спадкоємця своєму новому чоловікові. Новий чоловік падчерку забезпечував лише найнеобхіднішим. Одягнена, взута і добре. Все йшло на свого сина. Усі так і думали, що це вітчим вирішує. Але це мати так розпоряджалася бюджетом.

‐ У брата батько гроші заробляє, значить йому й більше, а з твого батька і взяти нема чого, – пояснювала мати доньці.

Мати ніколи не говорила, що через чотири роки після розлучення почала отримувати перекази від її батька. Гроші були не малі, але вона мовчала. Все складала чи витрачала.

У виховання Христини вітчим не втручався. Вчилася вона добре, завжди її хвалили. Він навіть ставив її в приклад своєму синові.

У день народження Христини батько завжди приїжджав. Вони гуляли із донькою. Олексій зауважив, що одягнена вона дуже скромно. Це не так кидалося у вічі, поки вона була маленька. Але підліток хоче виглядати гарно.

– А чому мама тобі не купить гарний одяг? – якось запитав Олексій у доньки.

– У них усі гроші на рідного сина, – відповідала Христина.

– Я висилаю гроші для тебе.

– А мама каже, що мене вітчим утримує. А з тебе і взяти нема що.

– Так і каже? Ну, тоді ми зробимо по-іншому. До мене переїдеш?

– Я не знаю. В мене школа. Тут добрі вчителі, не хотілося б міняти. Та й вітчим чоловік нормальний.

У дванадцять років Христина вперше у житті поїхала до батька у гості. Цілий тиждень канікул вона провела у нього. Батько жив один у великому будинку. Сім’ї в нього не було.

– Це дочка все для тебе. Хотів для сім’ї, але твоя мати мене виставила. Важко тоді було. Тепер моя сім’я лише ти.

Батько перестав надсилати гроші. Він сам купував усе потрібне для дочки. Матір це не влаштувало. Її чоловік стежив за її витратами, зайвого не дозволяв. А ці гроші їй потрібні були. І вона подала на аліменти. Час йшов. Христина дізналася про це.

– Мамо, навіщо ти це зробила? Тато й так допомагає. Подивися, як він мене одягнув. Телефон новий купив, ні в кого такого нема.

– Саме так. Навіть у мене нема. Ось я й куплю собі.

– Я піду жити до тата!

– Ой, перестань. Він усі гроші на тебе витрачає. Немає в нього нічого. Йди, мені менше витрат буде. Аліменти вже призначено. Я маю ще два роки. Живи де хочеш.

Христина почала жити з батьком. Через суд визначили місце проживання та зняли аліменти. На закінчення інституту батько купив Христині квартиру. Вона вже працювала у його компанії. Валентина, сусідка батька по дачі, збиралася на пенсію. Вона передавала Христині справи та досвід.

– Напрацювалася я, дівчинко. Дякую твоєму батькові. Найрозумніша людина. Ми з ним разом починали.

У цей час брат Христини Андрій вступив до інституту. Мати довго вмовляла свого чоловіка придбати для сина квартиру. Він не хотів, адже платити за навчання ще стільки років. Нарешті він здався. Купили. Син відчув волю. Дівчата, гулянки. Закинув навчання та вилетів із третього курсу. Гроші не допомогли. Забрали на службу, відслужив, а потім знову гулянки та дівчатка. Працювати він не хотів, а хотів гарного життя. Батько перестав утримувати сина та матері заборонив висилати гроші. Але мати порушила заборону.

– Все. Грошей не дам. Ні копійки. Нічого не отримаєте. Нічого.

За рік батька Андрія не стало. Його підприємство розорилося, і він не пережив цього.

– Спадкоємець. Ти маєш бути спадкоємцем. Батько завжди так казав.

Але зі спадщини виявилася єдина квартира, де вони раніше жили. Заповіту не було. Андрій задумав продати квартиру. Куди піде мати його мало хвилювало.

– Отримаєш гроші та кімнату купиш. А мені кредити треба платити. До себе не запрошую. В мене жінка.

Мати попросила Христину про допомогу. Вона нарешті зрозуміла, що син може її обманути. Дочка була присутня на всіх угодах. Допомогла матері купити квартиру. Грошей додав її батько, з якого і нема що взяти. Квартиру оформили на Христину, щоби Андрій нічого не міг зробити.

У Христини сім’я, діти. Мати з татом так і не спілкуються.

КІНЕЦЬ.