Мені 38 років. Я в розлученні, забезпечена, є машина, квартира, двоє дітей — 13 і 15 років. Два роки тому у супермаркеті познайомилася з чоловіком, йому 34 роки, працював там охоронцем на зарплату 14 тисяч гривень. Він до мене прилип, як лазневий лист. Почали жити разом у мене.

Справа в тому, що в його 34 роки у нього нічого немає, ні житла, ні машини. Був шлюб, дружина з ним розлучилася, дітей нема. Живе з батьками у двокімнатній квартирі, де живе ще сестра (29 років) та бабуся.

Коли я почала з ним жити, зрозуміла, що він ні до чого не прагне. Вміє тільки красиво доглядати та дарувати трояндочки. Я через його інфантильність виганяла вже 5 разів зі свого помешкання. Він знову шукає зустрічі зі мною, просить народити йому дитину. Живе там же, із батьками. Цілей не ставить і не намагається досягти.

Підкажіть, як мені від нього відвернутися. Він не розуміє, що я не хочу з ним спілкуватися, називає мене дружиною (від цього слова мене жолобить), а моїх дітей доньками, хоча у них є тато.

Я розумію, що він мені нічого в житті дати не зможе, крім гарних залицянь. Натякала йому, що може він, винайме квартиру і житиме окремо від батьків. Він відповів, що немає сенсу. Звичайно, коли приходить додому до матері на все готове.

До себе додому його більше не пускаю. Ще він дуже настирливий. Якщо я скажу, що дуже втомилася і ляжу раніше спати, він все одно приїде на батьківській машині і буде годину стояти навпроти під’їзду. Тисячу разів казала йому, що не люблю, а він ніби не чує.

Що мені робити? Дітей більше не хочу, і заміж за нього не хочу. Дуже прошу вашої поради, тому що сама не можу розібратися і ухвалити правильне рішення.

КІНЕЦЬ.