Синку, не подумай, що я хочу нашкодити, але ти ж розумієш, що Макар не твій рідний син. Ти маєш право мати спадкоємця – свою рідну дитину

Нещодавно я зустрів Вероніку. Ця жінка вразила мене своєю красою та особливим характером. Хоча вона вже була мамою, це не стало перешкодою для мене. Я, на відміну від багатьох своїх ровесників, ще не мав серйозних тривалих стосунків. Завжди був зайнятий навчанням або роботою.

Хоча я ставився до цього досить спокійно, маму дуже хвилювало моє майбутнє. Вона постійно бідкалася, що не стане бабусею, і я вирішив зробити їй сюрприз, повідомивши, що збираюсь одружитися з Веронікою.

Мама з радістю підтримала мій вибір, бо Вероніка була дуже спокійною та хорошою дівчиною, яка добре розумілася в господарстві й допомагала матері з усім. Її син Макар також був дуже милим та слухняним, і бабуся постійно хвалила його розум та кмітливість.

Після весілля ми з Веронікою вирішили почати жити окремо від моєї матері. Розуміли, що молодій сім’ї потрібен свій приватний простір, тому взяли квартиру в іпотеку, хоча грошей на власне житло й не мали. Моя мама обіцяла прийняти онука як рідного, тому були впевнені, що у нас все буде добре.

Ми з Нікою щасливі разом і маємо Макарчика, який вже ходить до дитячого садочка, а іноді й залишається з моєю мамою. Обоє працюємо і радіємо життю. Та це тривало не довго. Згодом, мама почала говорити про необхідність поповнення у сім’ї.

Вона казала: “Синку, не подумай, що я хочу нашкодити, але ти ж розумієш, що Макар не твій рідний син. Ти маєш право мати спадкоємця – свою рідну дитину”.

Ці слова шокували мене. Я думав, що мама прийняла Макарчика як рідного онука, але це не так. Спробував пояснити, що ми з Нікою вирішили більше не народжувати дітей. Макар є нашим єдиним дитям, і ми любимо його дуже сильно. Але мама продовжувала намагатися переконати нас.

Вона почала говорити з Веронікою, що та повинна народити мені дитину, щоб я не залишив її. Це було таким безглуздям! Ми любимо один одного і нашого синочка, й ми не хочемо більше дітей. Мама повинна прийняти наше рішення та поважати його.

Протягом кількох днів я намагався заспокоїти свою дружину та пояснити їй, що ніколи не мав наміру залишити її та нашого сина. Але всі мої зусилля були марні, оскільки мама, ніяк не заспокоювалась. А останній її вчинок перетнув усі межі дозволеного.

У суботу вранці вона надзвичайно терміново запросила мене до своєї квартири, стверджуючи, що потребує моєї допомоги. Я взяв із собою дружину та нашого сина й ми вирушили до неї. Але коли ввійшли до квартири, то побачили, як мама перелічує якійсь дівчині усі мої чесноти.

Відразу стало зрозуміло, що вона вирішила знайти мені нову дружину, яка не відмовиться народити дитину. Моя дружина взяла нашого сина та пішла геть, а я стояв на місці, не здатний ні на що. Після цього ми з дружиною помирилися, але з мамою наразі не спілкуємося.

КІНЕЦЬ.