На жаль мами й тата у мене немає досить таки давно.

Тому з родини у нас був лише тато чоловіка, адже мами його теж не стало декілька років тому.

Свекор жив в селі, далеко від нас, правда.

Але ми майже щовихідних старалися знайти час та їздили до нього.

Тато мого чоловіка Юрка вже 5 років, як вийшов на пенсію.

Він при кожній нагоді нам скаржився, що йому важко жити, не вистачає ні сил ні коштів.

Ми з чоловіком, звісно, завжди шкодували його, адже Юрко його єдиний син, тому ми постійно йому допомагали.

Коли ми їхали з міста в село, завжди я готувала вдома різні страви, по дорозі заїжджали до магазину і купували різні продукти, багато чого батько замовляв нам сам, щоразу складаючи список потрібних речей.

Звісно, витрачали ми на нього не купу грошей, але самі розумієте, забезпечувати ще одну людину не так вже й просто в наш час.

Та не скаржилися ніколи ні я, ні чоловік, розуміли, що це наш обов’язок.

А тут ще й постійно гроші на бензин витрачали, тому сума коштів виходила досить таки солідною.

Родичі при кожній нагоді нагадували нам, щоб ми добре про батька піклувалися, щоб він мав що їсти.

Ми з Юрком три роки тому взяли авто в кредит, тому щомісяця мали повертати борг, двоє дітей теж потрібно утримувати, але для батька ми ніколи нічого не шкодували.

Останнім часом мій свекор, перед тим, як ми мали їхати до нього казав вже нам сам, що йому купити, не рахуючи грошей.

Батько чоловіка ніколи не замислювався, є у нас гроші, чи ні, жодного разу не спитав, як в нас справи і чи самим нам вистачає на життя, як там онуки, як у них справи.

Не дивлячись на те, що ми допомагали добре батькові мого чоловіка, завжди свекор все для себе шкодував, носив старий одяг роками, взуття теж доношував не один рік.

А коли його не стало, ми з чоловіком вирішили прибрати в його домі.

Якраз розбирали його речі і в шафі знайшли дуже багато грошей: рублі, купони, гривні.

Вони з дружиною, свекрухою моєю, роками їх збирали, відкладали, економили на всьому, носили старий одяг, а зараз за ці гроші, особливо, нічого й не купиш.

Я й досі не можу зрозуміти таких людей, мені їх лише шкода, як і батька свого чоловіка.

Гривні ми взяли собі, звісно, декілька місяців виплачували кредит.

Але шкода батьків чоловіка, так недобре жили, а грошей після них скільки залишилося.

Та вони вже нічого не варті в наш час, одні папірці, а скільки в них років важкої праці і скільки всього можна було купити за них у свій час.

Шкода таких людей, шкода й себе, що витрачалися так, в той час, коли у свекрів просто знецінювалися гроші під “матрацом”.

Як бути з такими людьми?

Ну от чому батьки мовчали про ті гроші?

Ну для кого вони їх тримали?

КІНЕЦЬ.