Набридло бути коханкою. Я та сама жінка, яка закохалася без пам’яті в чоловіка, який перебуває в шлюбі. І мене досі соромно за те, що я була коханкою, у якої з’явилася дитина від шалено коханого, але чужого чоловіка.

Він не пішов до нас із донькою, хоча й обіцяв, але допомагає матеріально.

Гроші не великі, але все ж таки. Я розумію, що він має сім’ю, тому більше не вимагаю. З’являється він також не часто, коли мені хочеться. А після відвідування пропадає наскільки хоче. І це продовжується вже довгих 16 років. Дочка вже звикла до такого батька.

А до зустрічі з ним я була одружена. У нас із чоловіком з’явилася син. Ми дуже часто лаялися. Розходилися, сходилися. Хотіли навіть другу дитину народити, та бог відвів. Розлучилися.

Я була нещасною у шлюбі. І як коханка теж нещаслива.

І де воно, жіноче щастя? Жити у шлюбі з некоханим? Чи терпіти і чекати на коханого, але чужого чоловіка? Дуже хотілося б зустріти третього вільного чоловіка та жити з ним щасливо. Але я вже не вірю, що зустріну та зможу ще когось полюбити.

Я знаю, що таке бути дружиною чоловіка, що гуляє. Але я також знаю, що таке бути коханкою одруженого. І в тому, і в цьому випадку дуже складно і погано.

Не засуджуйте нікого. Життя багатогранне і не завжди щасливе. Кожен шукає свою половинку, але щастить не всім.

КІНЕЦЬ.