Я заміжня. Мені 43 роки, чоловікові 45 років, нашому синові 23. Син одружений уже рік, живуть окремо на орендованій квартирі. Ми і свати дружимо, і дітям допомагаємо за необхідності.

Але мова піде про мою свекруху. Їй 64 роки, а мій чоловік – її єдиний син. Свекруха загалом об’єктивно хороша жінка, все життя прожила у шлюбі з чоловіком одним, понад сорок років у шлюбі. Кілька років тому її чоловіка не стало і, звичайно, вона переживала, приблизно близько року.

Потім відійшла і зараз цілком нормально вже мешкає одна. Пару разів з’їздила на море за цей час із подругою і взагалі вона здорова жінка, сильна, старечого недоумства немає. Я медпрацівник, тож таки можу побачити зміни. Поки що їх немає.

Ми живемо окремо, чоловік дзвонить мамі щодня, ось прямо щодня обов’язково. Я в міру потреби, стосунки у нас поважні. Саме в наше особисте життя, до нас додому, воно не вторгається. Все в рамках пристойності. Я це розповідаю для того, щоб зрозуміла була загальна картина.

Але з моїм чоловіком, її сином, у неї незрозумілі стосунки. Вона начебто вважає, що він не син їй, а чоловік. Без нього вона нормальна людина, але щойно приходить вона, то миттєво змінюється. Вона і вередує, і сперечається з ним, і висуває претензії. Вона постійно запитує, що він робить, робитиме, з ким спілкувався на роботі, скільки отримав, чи премію дали. Ображається як маленька дівчинка, якщо дізнається, що він купив мені духи, каже, мовляв, а мені?

Була така історія, чоловікові на роботі до Дня народження подарували подарункову картку у спортивний клуб Спортлайф, та й купили сину кросівки. Так мама випадково дізналася, і йому влаштувався скандал. Чому саме синові купив кросівки, а не їй! І це почалося не після відходу свекра. Так завжди було, тільки зараз яскравіше стало. Вона йому влаштовує скандали, якщо він не взяв слухавку.

Коли наш син був маленький ще й невеликий період часу ми жили зі свекрами, чоловікові давали дитячий новорічний подарунок на роботі. Він приносив його додому і як би подаруночок був захований до Нового року від дитини. Так мама його два роки поспіль, доки ми там жили, вимагала показати цей подарунок.

Вона розстібала цього нещасного плюшевого собачку/мавпу, діставала цукерки всі, чіпала, перебирала, нюхала, потім запихала назад і тільки потім трохи заспокоювалася.

Ось що це? Добре зараз вік, тоді вона була набагато молодшою. Вона, безперечно, любить свого сина, але якось по-іншому небагато. Чоловік скаржиться, що втомився, шалено втомився від такого ставлення, але терпить. Ми жінки завжди своїх чоловіків трохи використовуємо, а синів більше шкодуємо.

Так ось у неї саме це навпаки. Вона використовує свого сина. Подзвони, прийди, купи, з такою собі жіночою хитрістю. До речі, ніколи не готує його улюблену їжу, ніколи не пече, навпаки чекає, щоб він купив смакоту їй. Якось так. Просто цікаво, чи буває так у когось ще.

КІНЕЦЬ.