Я народилася та виростала у дуже бідній сім’ї. У нас не було чоловіків, ми жили разом з мамою та бабусею. Не знала свого батька, адже мама ніколи не розповідала про нього, і я ніколи не сміла запитати. Одного разу, вона ненароком згадала, що мій батько живе у сусідньому селі та має іншу родину – дружину та дітей. Він знає про моє існування, проте йому це не цікаво.

Ми троє завжди шукали кращої долі, тому доводилося часто змінювати місце проживання. Сподівалися, що зміни дозволять жити краще та допоможуть знайти ресурси для забезпечення мінімальних потреб. Але ці сподівання не збулися. Наше життя котилось вниз і погіршувалося з кожним роком. Жодного чуда не сталося. Знайти роботу у нових місцях було надзвичайно складно, а з часом стало навіть нереально.

Отже, я почала працювати з 15 років та заробляти хоча б щось. Брала на себе будь-яку роботу, аби лише отримувати гроші. Тому мені важко було вчитися, я не дуже успішно справлялася з навчанням. Моя голова завжди була зайнята думками про пошуки роботи та про те, як заробити на життя.

Після закінчення 11 класу, я опинилась у родині мого дідуся Петра. Він жив зі своєю дружиною у гарній квартирі в Києві, але дітей вони не мали. Я називала їх бабусею та дідусем і вони прийняли мене як свою власну доньку. Це була найкраща річ, яка сталась у моєму житті. Вони допомогли мені знайти новий шлях у житті, дали можливість піти на навчання і свою підтримку.

Я знаходилась у складному становищі, адже з дитинства жила у бідності й ніколи не мала достатньо одягу і їжі. Дідусь з бабусею придбали мені новий гарний одяг, який був для мене розкішшю. Крім того, вони забезпечили мене збалансованим харчуванням, яке позитивно вплинуло на мій зовнішній вигляд.

Я не мала успіхів у навчанні, адже голова завжди була зайнята думками про пошуки роботи. Але дід Петро допоміг знайти в собі силу й віру в себе, щоб вступити до вишу. Він також дозволив мені займатися спортивними танцями. Я ніколи не забуду, як вони зробили все можливе, аби моє життя стало повноцінним.

До того ж я дізналась, що буду їх єдиною спадкоємицею. Вони це зазначили у своєму заповіті, оскільки інших родичів не мали. Ці чудові люди дарували мені свою любов та піклування та забезпечили все необхідне для успішного життя. Нічого не вимагали на заміну, лише щоб я старанно вчилась. Вони відкрили переді мною багато можливостей – навчання в університеті, гарна робота і безтурботне, порівняно з минулим, життя. Я намагалась робити все, що в моїх силах, щоб не втратити цей шанс.

Життя змінилося раптово. Я познайомилась з одним хлопцем зі свого курсу. Все почалось з дружби, яка переросла у стосунки. Я полюбила його всім серцем. Ми проводили весь наш вільний час разом. Я все ще старалася вчитися і займатися танцями, але дід Петро та бабуся були проти цих стосунків.

Він постійно намагався переконати мене забути про цього хлопця та зосередитися на навчанні. Але я не могла нічого зробити з собою – завжди думала про коханого. Він робив мене щасливою та показував, яким гарним може бути світ. Тарас надзвичайно добрий та безкорисний. Він завжди за мене платить і поводиться, як справжній джентльмен.

Коли дід Петро став говорити, що мій кавалер буде зі мною лише через столичну квартиру, я відчула біль і образу. Ці слова були дуже суворі й неабияк хвилювали мене.

Під час нашого наступного побачення я запитала Тараса, чи був би він задоволений, якби решту життя нам довелось провести у гуртожитку. Спершу він засміявся, а потім запевнив, що зробить все можливе, аби забезпечити нас власним житлом. Його відповідь змусила мене закохатись ще сильніше, і я зрозуміла, що наш зв’язок настільки сильний, що ніякі зовнішні чинники не можуть його зіпсувати.

Одного разу дідусь сказав мені, що я мушу зробити вибір: жити з ними в просторій квартирі й лишитись у заповіті, але покинути мого Тараса, або ж продовжувати зустрічатися з ним, але виїхати зі своїми речами та забути про спадщину. Я справді люблю Тараса і він мене також, але у мене немає грошей і місця, куди я можу піти. Тарас мешкає зі своїм братом у гуртожитку, і там немає вільних кімнат. Ми не можемо дозволити собі орендувати квартиру, оскільки не маємо достатньо грошей. Дід Петро з бабусею покривають всі мої витрати. Я розгублена і не знаю, як бути в такій ситуації…

КІНЕЦЬ.