Алла чекала свого чоловіка Василя біля машини, коли з нізвідки раптово з’явилася незнайома жінка похилого віку і вигукнула: — Не вір йому, дитино!

Алла зніяковіла і озирнулася, але жінка вже пішла. Коли Василь запитав дружину про стару, Алла не мала жодних відповідей на це запитання. Вона відчувала полегшення від того, що Василь завжди висловлював свою любов і прихильність до неї, так що вона не мала причин сумніватися в ньому.

Куди б вони не приходили, оточуючі захоплювалися їхньою любов’ю і прихильністю один до одного. Якось, святкуючи день народ ження своєї подруги Рити, Алла вийшла надвір подихати свіжим повітрям і побачила, як Василь цілує Риту.

Вона була спустошена зра дою і не могла повірити у те, що побачила. Василь спробував щось сказати і виправдатися перед Аллою, але вона вже в той момент вирішила рухатися далі без нього.

Алла зібрала валізи і пішла від Василя, подала на роз лучення і переїхала до нового міста.

Спочатку Аллі було важко пережити зраду, але врешті-решт вона знайшла сили почати все спочатку. Вона знайшла своє kохання, вийшла заміж, і життя пішло своєю чергою. Через роки, коли Оля, молода співробітниця, попросила піти з роботи раніше, Алла попередила її словами бабусі: — Не вір йому.

Оля образилася, але зрештою і вона дізналася, що хлопець їй зрад жує. Алла нагадала Олі: -Справжні почуття розкриваються наодинці, а не на публіці; іноді краще промовчати заради щастя.

Вона закликала Олю рухатися далі і знайти когось, гідного її. Алла на власному досвіді переконалася, що іноді люди, яким ми довіряємо найбільше, можуть зра дити нас, і краще бути обережними і не приймати все за чисту монету.