У руках були важкі пакети із продуктами, а мобільник у сумці просто не затихав. І кому вона так сильно знадобилася? 

Оля нарешті дійшла до свого під’їзду, пакет ледве примостила на лавку. Раніше вони з Анатолієм в магазини разом після роботи заїжджали. І Андрійка він у садок вранці завозив і ввечері встигав забрати. Але після того, як чоловік на іншу роботу перейшов, перспективнішу, Оля сама все на себе взяла. Хоча мама цим була дуже незадоволена, говорила, що у Олі від недосипання кола під очима, що вона погано виглядає і взагалі все це до добра не доведе.

Нарешті Оля знайшла на дні сумки телефон. На екрані фото Толіка та напис – Коханий чоловік дзвонить. Хотіла сказати привіт, і раптом почула жіночий голос.

Якийсь шурхіт, видно випадково, у Толіка на мобільнику виклик Олі натиснувся.

Але від того, що вона потім почула, Ольга застигла на місці, як укопана. Якийсь жіночий голос говорив не в мобільник, а десь осторонь, видно поруч із Толіком якась жінка:

– Анатолій, ну вона тобі зовсім не підходить, я ж бачу, та ти й сам це вже зрозумів. Чи ти ще не готовий піти? – питала у чоловіка якась жінка.

А потім голос Толіка, її чоловіка, її коханого чоловіка! Вона знає, коли в нього такий голос буває. Тихий, глибокий, задумливий:

– Так, Юля, напевно ти маєш рацію, я вже думав про це, навіть не знаю, що й робити. Виходить, все було дарма, моя дружина і так вся втомлена. А я ще й зрадник виходить, гаразд, давай з’їздимо, я подумаю, і тоді…

І тут зв’язок перервався, чоловік телефон у кишені носить, видно знову якось натиснув його випадково.

Ось і все, а вона як наївненька дівчинка тут із пакетами, ось не розумна. Один пакет нахилився, на сніг випав виноград і покотилися апельсини. І Оля, немов уві сні, почала їх піднімати і назад складати.

Адже все було добре, як же так, Господи, так не може бути! Правда останнім часом Оля помічала, що вони з чоловіком якось віддалилися, але вона списувала все це на втому, а справа зовсім не в цьому – у Толіка з’явилася інша.

Оля, склала пакети і пішла додому.

Анатолій пізно повернувся із роботи. Втомлений, задумливий: 

– Оля, я завтра їду у відрядження дня на три, збери мені речі, будь ласка, гаразд? Вибач, їсти не хочу, я одразу спати пішов, а то завтра вставати рано. Так, хотів з тобою дещо обговорити, але втомився, не важливо, приїду – поговоримо. Як Андрійко? Нормально? Ти до речі погано виглядаєш, треба все це міняти, ну та гаразд, вирішимо, – і пішов спати.

А Оля кивала, кивала, і кивала. Кожне слово Толіка підтверджувало її припущення. Немов у тумані вона зібрала його речі. Думала навіть скласти йому велику валізу і відразу виставити, але потім вирішила, що це буде погано виглядати.

Ось і все, як примітивно все це, насправді Оля досі не може повірити в те, що в Толіка інша, та ні, цього просто не може бути, вона відчуває інтуїтивно.

Але судячи з його слів все очевидно, адже вони з Толіком вважали, що вони не як усі, що у них все по-справжньому.

І вже майже засинаючи, Оля думала, що все одно вона не може собі навіть уявити, що Толік піде, а вони з Андрійком самі залишаться, та ні, це просто неможливо! Не може бути, не треба так, чому чому?

Вранці Толік підхопив сумку, цмокнув у щічку і Андрійка і Олю: – Все, малюки, чекайте, я скоро буду.

І начебто все, як завжди, дивно навіть. І Оля як би між іншим спитала: – Так, а з ким ти їдеш у відрядження? Знову із Віктором Даниловичем?

Толік якось зніяковів: – Та ні, я тобі відразу не сказав, це Юлія, ну я потім тобі розповім, гаразд?

Оля кивнула: – Ну так, та звісно. А сама вже й не знала, що й думати, як це дивно.

Зачинила двері за чоловіком, пішла Андрійка в садок збирати та й сама на роботу збиратися. Перед дзеркалом затрималася – ну й вигляж, що б не було, а жінці завжди треба обличчя зберігати, мама її так вчила.

Оля відвела сина в садок і після роботи записалася до салону неподалік будинку. Мама Андрійка із садка забрати пообіцяла, Оля вирішила не розкисати, а виглядати на всі сто до повернення чоловіка. Не для нього, а для себе.

І вона раптом відчула, що незрозуміло чому, але вона заспокоїлася. Зрештою, звичайно всяке буває, і якщо Толік її розлюбив і зібрався піти до іншої, то Оля не хоче виглядати погано!

Після салону їй стало краще – з дзеркала на неї дивилася дуже симпатична молода жінка. І жодних кіл під очима!

Через три дні Анатолій повернувся із відрядження. Одразу Андрійка на руки підхопив: – Сину, як же я скучив! А я тобі що привіз, підемо покажу, ось дивись яка машинка.

– Татку, як добре, що ти приїхав. Ти назавжди повернувся, більще не поїдеш, так, не поїдеш? – питав Андрійко. 

Толік сина вгору підкинув: – Та куди ж я від вас з мамою поїду, синку, ми ж з твоєю мамою назавжди любов’ю пов’язані, зрозумів, назавжди! Дивись, матуся у нас якась гарна, – Толік ніжно обійняв Олю. – Як же я за тобою скучив!

Оля дивилася на Толіка на всі очі, а він продовжив: – Знаєш, я останнім часом на цій новій роботі ледве витримував. Вони там набрали одних блатних незрозуміло звідки. Всі з себе крутих строять, особливо ні в чому не розуміються, та ще треба в костюмі з краваткою, дрес-код у них! Ну не можу більше я там Оля, та ти й сама бачиш. Та й тобі дісталося, все на тобі, і дім, і Андрійко, ніяких грошей не захочеш!

І тут, ти уяви тільки, до нас на нараду від замовника приходить Юля, ми з нею вчилися разом, я тобі розповідав, ну ти що, не пам’ятаєш? Маленька, кругленька. Так ось, побачила мене, після наради підійшла, каже мені,

– Толік, ти що робиш на цій роботі? 

А я мені й справді там було непособі, заради тебе там тільки й тримався, ну начебто ми з тобою вирішили, що місце солідне, кар’єра, всі справи. А Юля мені:

– Іди ти з цієї роботи, ну вона тобі зовсім не підходить! Я бачу, та ти й сам це вже зрозумів. Чи ти ще не готовий піти?

Оля чим більше слухала Толіка, тим не розумнішою себе почувала. Ну це ж треба, добре, що вона чоловікові не висловила своїх безглуздих підозр, ось би смішно вона виглядала!

– Ну я їй і сказав, що напевно вона має рацію, що я вже думав про це, але не знаю, що робити і що я після відрядження вирішу.

Толік зробив веселе обличчя, і розвів руки: – Так що, Оля, я йду в компанію, де Юля та багато наших однокурсників працюють. Місце класне, робота жива і з грошей я нічого не втрачаю. І робочий день нормальний, бо я ні тебе, ні сина не бачу майже, хіба це життя!

Не бачу, як син росте, а мою дружину красуню так і відвести можуть! Все, жартую, у мене просто наче камінь з душі впав, так я радий, що це рішення прийняв, а ти Оля, ти рада?

Оля замість відповіді обійняла чоловіка, звичайно вона рада. У неї теж камінь з душі впав, яку ж все-таки вона нісенітницю надумала собі!

Найбільша щастя – вірити тому, кого любиш. І у відповідь отримувати любов, як доказ, що довіряєш не дарма.

КІНЕЦЬ.