На жаль, зараз у мене в сім’ї склалася досить таки непроста ситуація.

І я навіть подумати ніколи не могла, що мене подібне чекає на схилі літ.

Усім своїм подругам і знайомим я вже, напевно, просто набридла зі своїми щоденними скаргами.

Ось, пишу зараз, розповідаю свою історію, можливо стане легше і я найду відповідь на ті питання, на які досі не знайшла і це допоможе мені вийти з ситуації, яка склалася.

Можливо, хоч хтось з чужих людей мене зрозуміє та підтримає у цій ситуації, слово добре скаже при нагоді, порадить щось добре, щоб було краще і я швидше вирішила свої питання.

Зараз мені вже 57 років, скоро вже і пенсія чекає на мене.

Але я ще зараз працюю, хоч сил все менше у мене, але не один рік ще маю ходити на роботу.

А проблема у мене, здавалося б, зрозуміла – мене залишив мій чоловік, просто пішов від мене.

Тільки відзначили ми з ним срібне весілля, а він залишив мене і пішов до іншої.

Прожили ми з Миколою по роках більше, тільки дата весілля така була, так вийшло у нас.

Є у нас одна донечка, їй теж зараз 25 років, вже доросла.

Лише вона живе дуже далеко від нас, окремо, у свого чоловіка.

Донька в 20 років вийшла заміж і поїхала від нас.

Я вже навіть бабусею один раз стала, внучці моїй нещодавно виповнилося 3 роки.

А ще дочка наша знову зараз чекає дитятко, ми лише нещодавно дізналися про це.

Дуже радісна новина була для нас усіх, правду скажу.

З Миколою ми жили всі ці роки наче й непогано, сперечалися рідко між собою.

Можливо, тому, що за характером ми підходили один одному та й все: він такий собі різкий, а я людина мовчазна вмію згладжувати будь-яку ситуацію, щоб усі були спокійні і всім було добре.

І у мене завжди це виходило досить таки непогано.

Мій такий спокійний характер іноді навіть Миколі не дуже подобався.

Він не раз мені скаржився, що я не вмію відстояти свою точку зору.

А я і не сперечалася ніколи з ним – кому від цього буде краще?

Я з роками звикла до характеру Миколи, змирилася.

Незважаючи на дрібні непорозуміння, усі нас вважали зразковою сім’єю.

Я ніколи не подала привід для якихось недобрих чуток і не чула ні від кого з людей, щоб мій чоловік з кимось там ходив, або на когось заглядався.

Навіть не знаю, як так могло вийти, що Микола мій знайшов іншу.

Ну, можливо, самі перші тривожні дзвіночки почалися ще з того, що чоловік став мені робити зауваження, що я вже не така струнка, як колись в молоді роки, коли ми з ним одружилися.

Що я дуже змінилася відтоді і нічого не хочу виправляти.

Я стала вранці робити зарядку, більше їла фруктів та овочів, прислухалася до думки свого чоловіка.

Але від того нічого не змінювалося, моя зовнішність залишалася такою, як і була і чоловікові це вже зовсім не подобалося.

А ще цього літа мій Микола став часто їздити до свого друга на дачу з ночівлею.

Мені він говорив, що буде допомагати йому в будівництві, адже там він щось будує.

З собою Микола мене ніколи не брав.

Він завжди говорив, що там одні чоловіки-будівельники, всі працюють цілий день, потім вечеряють і лягають спати, мовляв – жінок там немає.

Що я робитиму там одна?

Лише потім я дізналася, що він їздив до іншої.

Загалом, Микола довго не мовчав, він сам мені все розповів, в усьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти.

Микола відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів іншу, струнку і енергійну, яка має свою думку в усьому, не те, що я.

А я засмутилася, просила Миколу не йти!

Але він як заговорений, очі скляні, пішов, навіть не слухаючи мене.

Я з самого початку набрала доньку, все їй розповіла, що відбулося, вона телефонувала своєму батькові, докоряла йому.

Приїхати вона не може, цих 9 місяців у неї проходять не просто, та й як вона залишить чоловіка з малою дитиною, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати?

Зараз я думаю, напевно, мені так долею передбачено – залишатися до старості років одній.

Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня.

Знаючи багато років характер свого чоловіка, я думаю, що він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї пані у нього не вийде.

Микола у мене гордий і завжди свою думку відстоює до кінця.

Хоча я розумію, що там все вийде – у них все добре.

Моя подруга якось розповідала – що у них так все гарно складається, та жінка зараз в усьому догоджає йому, а він їй квіти носить додому, мало не щодня.

Каже, що Микола мій носить і продукти пакетами додому, чого ніколи не було у нас, я сама все купувала і носила додому.

Але мені від цього не легше, навпаки.

Що мені робити, як все це відпустити, щоб стало легше на душі і жити й далі своїм життям?

І люблю я свого чоловіка.

Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще покличе мене заміж і я знайду своє щастя.

Невже так і все закінчиться?

Невже нічого не зможу я змінити і виправити, щоб повернути своє щасливе сімейне життя?

Чи буває так, що чоловік повертається до своєї першої дружини?

На що мені сподіватися зараз?

КІНЕЦЬ.