На краю села, біля гаю, стояла самотня хата, де жив старий на ім’я Микола. Він завжди був меланхоліком і рідко посміхався. Микола часто згадував про своє минуле, коли у білій, розфарбованій квітами хатинці звучали сміх та белькотіння його дітей, Григорія та Галини. Вони швидkо виросли, а його дружина Олеся, яка розважала всю сім’ю своїми піснями, раптово пішла з життя. З того часу життя Миколи пішло навперекій.

Галина була старшою дитиною, тож раніше покинула батьківське гніздечко. Вона була красива, з темними бровами, і її любили всі сільські жителі. Однак її серце залишалося вільним, поки Петро не заkохався у неї.

Він походив із забезпеченої сім’ї, тому, коли він зробив Галині пропозицію, батько без роздумів благословив молодят. Через рік про те, що одружується, заявив і син Миколи — Григорій. Його дівчиною була Міла, і хлопець довго боявся розповісти про неї батькові.

Коли Миколай дізнався, що у Міли двоє дітей, яких вона виховує одна, і що вона бід на сирота, він обурився.

— Ти хочеш, щоб з тебе сміялися? Невже тобі потрібна жінка з розпещеними дітьми?

— Микола зробив догану синові, — навіть не думай пускати її в цей дім! Ти мене чуєш? Я тобі забороняю! Але у Григорія, як і в батька, був крутий характер. Коли Миколай почав підбирати йому баrатих сільських дівчат, син зібрав валізи і пішов, не попрощавшись, вирішивши пов’язати своє життя з Мілою.

Він знав, що вона призначена для нього. Такого вчинку Микола не міг пробачити синові, і всю надію покладав на Галину. Але вона народила доньку і поїхала з чоловіком за кордон, як тільки випала нагода. Микола був щасливий за молодих, але розумів, що тепер він один. Галина дзвонила рідко, та й вони завжди були зайняті.

Григорій, навпаки, мав усе, що хотів, і був надто впертим, щоб повернутися додому після образи. Микола задумався, чи не помилився він, вчинивши так із сином.

Було Різдво, і мешканці села готувалися до прийому гостей. Микола не мав сил готуватися, а в хаті було холодно. Він ліг, накрився ковдрою і відчув себе пригніченим. Раптом у двері постукали, але в Миколи не було сил відповісти.

— Мабуть, колядники, — подумав він. Двері тихо відчинилися, і світло осяяло кімнату. Микола розплющив очі і побачив сина, двох дітей та дівчину з немовлям на руках. Микола думав, що настав його час, але це був не сон; це була реальність.

— Тату, з Різдвом тебе! Христос наро дився! Давайте прославимо його! — сказав його син голосно. Микола схопився з ліжка, знову відчувши себе молодим. Його син та його дружина привезли з собою трьох дітей, та й багато їжі, звичайно. Маленькі діти бігали по хаті, сміючись, а дружина сина тихо співала, готуючи обід, як Олеся колись.

Микола розчулився і мало не заnлакав. Вони сіли за стіл, і Микола сказав: — Який я щасливий, діти мої. Начебто заново наро дився на світ! Григорій та Міла обійняли Миколу. З того часу будинок на околиці села майже щодня наповнювався співом та дитячими криками.