Для мене було надто приkро те, що свекруха вирішила не звати моїх батьків на весілля лише тому, що вони з села. Але життя розставило все по місцях.

Для мене було надто приkро те, що свекруха вирішила не звати моїх батьків на весілля лише тому, що вони з села. Але життя розставило все по місцях.

Підготовка до весілля була для мене виснажливим завданням як фізично, так і емоційно. А те, що я була вагітна, ускладнювало все подвійно.

Коли мій kоханий дізнався про ваrітність, він зробив мені пропозицію вже наступного дня. Ми думали влаштувати просте весілля, але моя майбутня свекруха, мати Назара, наполягла на тому, щоб ми відсвяткували пишне весілля, та якнайшвидше, і почала підготовку.

Коли ми переглядали список гостей, мати Назара сказала дещо, що розлютило мене.

– Я думала, що ми не запросимо твоїх батьків. Ти ж сама знаєш, що вони з села, вони будуть ганьбити тебе і нас у ресторані. Як тоді ми дивитимемося в очі іншим гостям?

Мені хотілося nлакати, але я стримувала сльо зи та свій гнів. Я не могла повірити, що моїх батьків не запросять на моє весілля просто тому, що вони живуть у селі.

Я намагалася напоумити матір Назара, пояснюючи, що мої батьки добре освічені люди, а не грубі дикуни, і що їхнє місце проживання не повинно бути підставою для судження.

— Ви знаєте, що у вас буде онука від сільської дівчини? Я теж лише 4 роки живу в місті, — сказала я, сподіваючись змінити її думку. Вона подивилася на мене так, ніби я сказала щось протизаконне, але ми більше не обговорювали це питання. Незважаючи на початкові труднощі, весілля вдалося.

З настанням ночі дехто з гостей Назара надто сп’янів. Що ще гірше, батько Назара побився з музикантом через те, що той вчетверте поспіль відмовився грати його улюблену пісню. Було полегшенням, коли весілля закінчилося, і ми нарешті змогли усамітнитися у своїй кімнаті. Ми з Назаром сіли на ліжко, стомлені, але щасливі.

— Мені со ромно за мою матір, — сказав Назар, — іноді вона може бути надто важкою.

— Все гаразд, — відповіла я, — принаймні весілля запам’ятається. Назар обійняв мене, і ми кілька хвилин сиділи мовчки, перш ніж він знову заговорив.

— Знаєш, мені не терпиться побачити нашу дочку, — сказав він, — у мене таке почуття, що вона буде такою ж доброю і гарною, як ти. Я посміхнулася, відчуваючи безмірне kохання та ласку від чоловіка. Незважаючи на труднощі, з якими ми зіткнулися під час підготовки до весілля, я знала, що виходжу заміж за правильного чоловіка і що на нас чекає прекрасне спільне майбутнє.