Сірий кіт з великими зеленими очима блукав вокзалом. Іноді він зупинявся біля людей і довго дивився на них своїм блимаючим поглядом. Людям було моторошно від його погляду.

Я сидів і спостерігав, до мого автобуса було ще хвилин десять.

Кіт зупинився біля двох студенток і дивився на одну з них.

-Чого він так дивиться? — розгубилася одна.

Постоявши так кілька хвилин, він підійшов до іншої дівчини, а та скрикнула і штовхнула його.

Кіт з якоюсь смиренністю відійшов від натовпу і ліг біля моїх ніг.

-Голодний, так? — спитав я в нього. Він розплющив лише одне око і відвернувся від мене.

-Гордий жебрак, натякаєш, але не просиш, — усміхнувся я.

Я підвівся і зайшов до найближчої крамниці, купив коту кілька сосисок. Спочатку хотів їх подрібнити для нього, але варто було йому їх простягнути, як він мало не видряпав їх у мене з рук.

-Тихіше, не заберу, я і забув, що ти звір вуличний, тобі такі вишукування чужі. Декілька людей дивно подивилися в мій бік.

Кіт за пару секунд слопав сосиски і ліг біля моїх ніг. Невдовзі під’їхав мій автобус. Я поїхав додому. Дорогою задрімав. Вже доїхав до свого села. Дивлюся у віконце, а там цей кіт. І як він тут опинився?

Сидить біля зупинки і дивиться прямо мені в очі.

Я через нього раніше на три зупинки зійшов, підходжу до нього, а позаду вибух. До автобуса на величезній швидкості в’їхав позашляховик. Дивлюсь довкола, а кота нема. Не знаю, чесно кажучи, що мене того дня врятувало.

Це було справжнім дивом.

КІНЕЦЬ.