Одним чудовим днем, до речі, в мої іменини, я вийшла з роботи і побігла на автобусну зупинку. Потрібний мені номер зупинився, і я стрибнула в нього з ходу.

Як тільки я увійшла до автобуса, одразу почала шукати свій гаманець у маленькій сумочці, але його не було, і тут я згадала, що залишила його на своєму столику.

«Як же платити тепер?!», — думала я,

— «Може, у мене знайдуться хоча б якісь монетки?!».

Їх теж не було і тут я зрозуміла, що я їду в автобусі, не маючи в руках зовсім нічого. Хоча…

Поки я копалась у сумці, під мою руку потрапила плитка шоколаду, яку мені вручив колега на честь мого свята.

Я вирішила заплатити за свій проїзд не грошима, а… шоколадкою.

Я простягла плитку чоловікові, що стоїть переді мною і сказала: – Передайте це, будь ласка, водієві.

Всі подивилися на мене, а потім на водія, чекаючи на його реакцію. Варто зазначити, що попри всі очікування, його реакція була більш ніж позитивною.

Чоловік не розгубився і повернув мені здачу у вигляді двох карамельок! Цей день запам’ятала я назавжди!

КІНЕЦЬ.