Ми з Валентиною знайомі ще зі школи, вчилися в одному класі, тоді між нами лише була симпатія. Згодом доля нас розвела. Зустрілися ми лише через 5 років, коли наш староста зібрав нас усіх, щоб згадати шкільні роки, тоді ми зрозуміли, що пристрасно один в одного закохані. Я запропонував Валентині жити разом, проте не обіцяв з нею одружитися. Хотілося спочатку перевірити свої почуття та й у нас не було власного житла.

Мої попередні стосунки не склалися, тож я був дуже обережним. Кохана погодилась. Ми жили разом, а наші батьки вже готувалися до весілля, я казав їм, що ми нікуди не поспішаємо.

Напевне, Валентина хотіла вийти за мене заміж, але я був не готовий.

Тим більше я був упевнений, що вона від мене нікуди не дінеться. Я жодного раз її ні до кого не ревнував.

Я постійно наголошував жінці, щоб вона була обережною та не завагітніла. Але одного разу Валентина прийшла до мене з тестом на вагітність, він був позитивним та це дуже мене засмутило. Валентина ж уся світилася від щастя.

– Але ж ми з тобою про це говорили, – сказав я Валентині, – я поки не готовий стати ні батьком, ні чоловіком тобі.

Все ж було добре, навіщо ти все зіпсувала?

Остання моя фраза, напевно, її образила, бо вона пішла геть. Я знав, що вона пішла до батьків. Я пішов до них, щоб знайти там Валентину та попросити у неї пробачення, але було вже пізно.

Кохана виїхала з міста та попросила батьків забрати її речі.

Куди поїхала Валентина було казати заборонено.

Я довго ходив до батьків коханої з проханням розповісти мені де вона та марно, друзі та інші родичі теж мовчали наче набрали в рот води.

Я не міг спокійно їсти та спати, про нові стосунки не могло бути й мови.

Хто мене за язик тягнув? Чому я таке сказав? Як тепер все виправити? Мама сказала, що всі діти народжуються вчасно. Якщо вже так сталося, що Валентина завагітніла, то нам потрібно було одружитися, а я все зіпсував своїми переконаннями.

Лише через 5 років нам вдалося побачитись.

Валентина приїхала в наше місто, бо у неї захворіла мама. Я швидко про все дізнався та побіг до її батьків. З коханою була чарівна 5-річна дівчинка наче дві каплі води схожа на мене. Я відразу зрозумів що це моя донечка. Валентина не очікувала мене побачити та я зізнався їй, що увесь цей час я думав лише про неї, шукав її та не міг знайти. Тепер не залишу спроби повернути її та донечку.

Валентина сказала, що жила у тітки та навіть не думала про те, щоб позбутися дитини. Їй було подекуди дуже важко, але через давню образу вона не могла нагадати мені про себе. Донечка не знає хто її батько та Валентина ще й досі мене кохає. Я дуже зрадів від цих слів та у мене з’явилася надія на те, що ми будемо разом.

Ця розлука дала мені можливість зрозуміти наскільки Валентина мені дорога та я уже впевнений у тому, що готовий стати батьком нашій доньці, а Валентині хорошим чоловіком. Добре, що я це зрозумів вчасно та доля подарувала мені ще один шанс побачити кохану та доньку.

КІНЕЦЬ.