На цю тенденцію звернула увагу ще в дитячому віці. Проте зараз, коли вже маю власних дорослих дітей, розумію, що така несправедливість насправді не рідкість.

У мене двоє дітей донька та син. Коли вперше дізналась, що скоро стану мамою – моє життя кардинально змінилось. Неймовірно тішилась від цієї думки.

Ще до їх народження я щиро любила обох і хотіла дати їм все найкраще. Інколи було дуже важко, доводилось ігнорувати власні потреби, але я розуміла заради кого і заради чого це все. Намагалась дбати про них з усією любов’ю та ніжністю.

Важко працювала, аби вони були всім забезпечені та почувались впевнено й щасливо. До того ж рідному батьку до них було абсолютно байдуже. Він пішов із сім’ї, коли ті були ще зовсім маленькими.

У нашому під’їзді жила одна сім’я. Батьки хлопчика полюбляли зловживати алкоголем і абсолютно про нього не дбали. Я часто підгодовувала дитину, а він жадібно їв усе, що пропонувала. І це тривало не один рік.

Зараз діти вже дорослі. Обоє закінчили університети та створили власні сім’ї. Здавалось би тепер, я мала б чути лише слова вдячності за те, що самотужки допомогла їм стати на ноги.

Натомість вислуховую постійні докори та образи, що я погана матір, не забезпечила їх окремим житлом, не можу дати грошей на новий автомобіль чи профінансувати пишне весілля.

Чого не скажеш про сина моїх непутящих сусідів. Хлопчик не бачив від них ні любові, ні піклування, ні домашнього затишку. Проте зараз, коли він подорослішав, здобув вищу освіту та став відомим у нашій області політиком, про батьків не забуває.

Жодна його промова не обходиться без згадки про матір та батька. Він їм дякує за все, що мав і каже, що це їх спільна заслуга. Говорить, що з теплом у серці пригадує своє дитинство, материнську ласку й турботу батька.

Кожного разу, коли це чую, серце огортає невимовна журба, а душа розривається від образи. Я для своїх дітей намагалась бути найкращою матір’ю, всю себе їм присвятила, а їм все мало, вони все одно завжди чимось незадоволені.

Сусідський хлопчина Денис, батьки якого були абсолютно безвідповідальними, у кожному інтерв’ю згадує про них, як про найдорожчих людей у світі. Дякує їм за життя, за дитинство, за кожен момент.

Та я розумію, що мій випадок не унікальний. Може й ви маєте таких знайомих. Взагалі така ситуація не рідкість. Але від цього не легше..

КІНЕЦЬ.