-Настя, ти помідори зібрала? А перець? Чому закрутки не робиш?

-Мамо, я відпочину трохи, і все зроблю.

-Ось зроби спочатку, а потім відпочивай.

Настя стомлено кивнула. Мама в своєму репертуарі. Ні хвилини без діла сидіти не можна.

Настя єдина дочка у батьків. Виховували серйозно. Сказала мама, ходитимеш в музичну школу, значить Настя піде. І не важливо, що у неї немає ні навичок, ні бажання грати на фортепіано. Пусте. Навчишся.

Отримала погану оцінку в школі? Значить телевізор не можна дивитися, цукерки прибиралися з вазочки, гуляти не можна. Поки не виправиш оцінку. Батько завжди погоджувався з матір’ю.

Школу закінчила посередньо. Нічого не допомогло, краще вчитися Настя не стала. Та особливо і не хотілося. Все одно мама буде чимось незадоволена.

Навчаючись в 11-му класі, Настя почала зустрічатися з Олегом. Мама схвалила. Сім’я пристойна, батько начальник, хороший вибір для її дочки. Після школи Настя вступила до технікуму, але через кілька місяців зрозуміла, що вагітна, і навчання залишила.

Весілля було шикарне. Батьки Олега взяли всі витрати на себе, чому батьки Насті були дуже раді. Ті багаті, хай розщедрюються.

Після весілля Настя з чоловіком поїхали в інше місто, далеко від дому. Народилася донька Оксанка. Допомагати було нікому, але нічого, Настя справлялася. До батьків приїжджали раз на рік.

Олег закінчив університет, працював за фахом, і непогано заробляв. Після декрету, Настя не пішла шукати роботу, чоловік вирішив, що нема чого, грошей вистачає. Та й спеціальності не було, куди вона піде.

Йшли роки. Настя постійно зідзвонювалися з батьками, влітку приїздила з донькою до них. Дідусь з бабусею любили внучку, і балували, чого ніколи не робили з Ніною в дитинстві.

-Мамо, я чекаю дитину. Олег радий. Каже, завжди мріяв про двох дітей, сподівається, що буде син.

-Настя, ти що на старості років народжувати? Навіщо тобі це треба?

-Мені 35 років, не така я ще стара. Оксана школу закінчить і поїде, а я малюка буду няньчити, часу повно, гроші є.

-Не вигадуй, Настю, тобі онуків вже треба чекати, а ти з малюком будеш, нісенітниця яка!

Народилася Оля. Здорова, міцна дівчинка. Влітку Настя приїхала з дітьми до батьків. Вони ігнорували молодшу внучку, показуючи всім виглядом, що вона небажана. Насті було прикро це бачити.

Минуло 10 років.

-Дочко, ми вже старенькі з батьком, слабі. Коли ти приїдеш? У тебе совість є?

-Ми з Олегом і дітьми хочемо з’їздити на море, а потім до вас заїхати.

-Яке ще море? Нам ремонт потрібно в будинку робити. І город зарослий весь. По морях вони їздити зібралися… Про батьків зовсім не думаєш, бач яка стала. Думаєш нам легко тут одним?

Настя зрозуміла, що не бачити їм знову в цьому році моря. Щороку одна і та ж пісня. Чоловік уже звик, і спокійно відпускав дружину до батьків. Взявши Олю, Настя приїхала.

На кожен каприз молодшої дочки, Настя чула докір від матері.

-Казала тобі, не треба було залишати. Ні ж, не послухала, а тепер терпи ось її витівки і капризи.

-Мамо, вона ж іще дитина, і Оксана така ж була, ти просто забула…

-Шпалери старі зніми, нові наклей. Паркан пофарбувати треба, огірки – помідори закатати в банки, штори випрати… Роботи непочатий край. Слаба я, мені не можна. А ти он, здорова, як кінь, допомагай давай.

Мати ходила по п’ятах, і вказувала, як треба все робити. І слабості не було. То відро не те Настя взяла, то фарбу не так розвела. Нерви Насті були на межі. Що б вона не робила, весь час чула докори.

Останньою краплею став туалет. Старенький такий, що стояв в кінці подвір’я. Його теж Настя пофарбувала – мама сказала. На спеці, півдня витратила. У підсумку, мама заявила, що треба його викинути і поставити новий.

Лягаючи спати, Настя подзвонила чоловіку, і довго розмовляла з ним. На наступний день він приїхав зі старшою донькою.

-Мамо, тато, ми їдемо на море. Подобається це вам чи ні. Ось залишаю гроші, найміть працівників, нехай зроблять ремонт, приберуть город, і закриють банки.

Мені набридло. Все, що я не зроблю – все не так і не те. Я теж людина, і нерви в мене не залізні. Я кілька років не була на морі з сім’єю через ваші закрутки. Повний підвал вже з банками, а вам все мало. Досить, набридло!

Настя взяла зібрані сумки, Олег завантажив їх в машину, і вони поїхали. Слідом дивилися літні батьки. На їхніх обличчях було здивування і досада. Як так, дочка не послухалася. Ніякої поваги і шани. Ось в їхній час, такого не було…

Настя їхала на передньому сидінні автомобіля і слухала музику, яка звучала з динаміків. На душі у неї було легко і радісно. Вона вчинила так, як хотілося їй, а не батькам. Перший раз в житті…

Плаватиме, засмагатиме, і проводитиме час з коханим чоловіком і дочками. Треба думати і про себе, адже життя одне! І батькам урок буде, що не можна так вчиняти з донькою, нав’язувати свої правила і не зважати на її думку.