-Матусю, а який подарунок ви мені зробите? — спитав син у батьків. Маша глянула на свого чоловіка. Дивне питання поставила маленька дитина.

-Ми якраз тобі хотіли подарувати ту іграшку, яку ти так хотів! Пам’ятаєш ту машинку? І звичайно ж солодощі! — відповів дитині батько.

-Татку, а можна ви мені подаруєте дві іграшки. Але дешевше!

-Звичайно можна. Чому ти так вирішив? І навіщо тобі дві однакові іграшки?

-Я так подумав. У мене є і мама, і тато. А ось у Антона тільки матуся.

Мама йому каже, що тато у плавання пішов, але я знаю, що тато його покинув. Це Антон не вірить. І ось хочу йому другу машинку подарувати! Можна? -Звичайно можна! Якщо ти так хочеш, то я намагатимусь здійснити твоє бажання. Минуло кілька годин. Дитина вже заснула.

А Маша з чоловіком сиділа на кухні, пила чай і розмовляла. -Ось це у нас чоловік росте. Так приємно, що він думає не лише про себе. А й про інших дбає!

-Та це якось дуже дивно, як на мене… Йому ж лише вісім років! А мислення таке. Але як це він захотів іграшку, про яку так давно мріяв віддати своєму братові?

-Так тобі треба пишатися!

Що сина так виховала. Тільки робитимемо так: Саші подаруємо ту машинку, що він хотів, а ось Антонові щось простіше. Він буде теж радий!

-Буде радий… надто часто ця фраза в нас удома. Антон – це син сестри Маші. У її сестри довго не виходило завагітніти. Він народився після четвертого ЕКЗ. Та тільки за півроку її чоловік виставив за двері.

-Я зрозумів, що не готовий стати батьком! — Заявив їй чоловік. І ось сестра Маші живе з матір’ю, а її колишній чоловік знайшов собі нову дружину і має дитину. І спочатку Олені всі допомагали, хто чим тільки міг: і одягом, і взуттям, і харчуванням. Так тільки Олена постійно відмовлялася.

-Дякую. Але я можу сама заробити та купити. Та тільки всі знали, що допомоги жінка ой як потребує. Тож і продовжували допомагати.

Коли Антонові було три роки, то Олена пішла працювати. Заробляє вона небагато, але й не скаржиться, життя з дитиною вистачає. Та тільки її мати вважає інакше і продовжує розповідати всім, як її доньці важко живеться.

-Матусю, матусю. Добрий ранок! — кричав син Маші.

Маша готувала млинці і відкривала варення. -Біжи, чисти зубки і сідай їсти! -Ми ж сьогодні купуватимемо подарунки? — спитав син у Машеньки.

-Так. Сьогодні. Чекаємо, поки тато прокинеться.

-Як круто. Потрібно ще й бабусі про це розповісти!

Після Маша приготувала сніданок, сіла і замислилась. А потім вона зрозуміла, у чому зв’язок між усім цим. Мати Олени постійно просила допомоги для її дочки. Тільки Олена говорила завжди, щоб не звертали уваги на прохання її матері. Після чого Маша зателефонувала своїй мамі.

-Так, це я попросила онука попросити подарунок для Антона. Ви ж не поспішаєте допомагати йому.

Олені ж важко самій впоратися. -Так Олена мені каже абсолютно інше. Що їй не потрібна чужа допомога. Навіщо в це ще й дитину вплутувати? Я сама планувала Антону подарунок купувати. Після чого мати Маші відповіла: -Якби й у тебе був такий стан, як і в Олени, то й тобі всі допомагали б.

-Чому Олена відкидає мою допомогу? Я ж щиро їй хочу допомогти.

-Так усе тому, що ти її ганьбиш! У неї все з -грошима чудово. Хоч у неї немає чоловіка.

-Та як ти зрозуміти не можеш! Їй одній важко дитину ростити. Купи племіннику подарунок! Після цього Маша була засмучена такою розмовою з матір’ю. Але подарунок Антону все одно купила.

КІНЕЦЬ.