Відкривши вхідні двері своїм ключем, Марина одразу зрозуміла, що її чоловік у квартирі не один. На підлозі у коридорі вона виявила жіночі туфлі. І зараз до неї долинув заливистий жіночий сміх. Намагаючись зберегти спокій, Марина попрямувала на кухню, звідки долинали голоси.

І там перед нею постала картина: за кухонним столом розташувалися її чоловік Олег та її найкраща подруга Оксана. А на столі височіло ігристе, поряд з яким стояли два фужери. Кинулася їй у вічі і відкрита коробка цукерок.

Побачивши Марину, Олег та Оксана явно розгубилися.

– Що за подію відзначаємо? – намагаючись бути незворушною, запитала Марина.

– Ой, Марино, ти не подумай, чогось поганого, я просто так забігла, думала, що ти вдома, – почала виправдовуватися подруга.

– Так, так, – підтакував їй Олег. – Оксана прийшла з ігристим, ну не пропадати ж добру.

– Та що ви переді мною виправдовуєтесь, – продовжила розмову Марина. – Я навіть рада такому розвитку подій. Адже я вже кілька місяців переживаю у роздумах, як би мені повідомити свого чоловіка, що хочу подати заяву на розлучення. І ось воно щастя, все вирішилося, само собою!

– Це правда? – спитала обережно Оксана.

– Звичайно, правда! – Відповіла Марина, натягнувши посмішку. – Дякую тобі, подруго! Якби ти не приховувала від мене, що зустрічаєшся з моїм чоловіком, ви давно вже були б разом. І в мене жодних проблем не виникло б.

– У тебе хтось є? – засмикнувся на стільці чоловік.

– Олег, та хіба це зараз важливо. Для мене головне, що ти не переживатимеш після нашого розлучення.

– Марино, ти все не так зрозуміла, – знову спробував виправдатися чоловік.

– Ну, ось, знову ця стандартна відмовка, ТИ ВСЕ НЕ ТАК ЗРОЗУМІЛА. Я ж щиро рада вашому счастью, а ти, Олег, знову все псуєш.

– Ось бачиш, – звернулася Оксана до Олега. – А ти переживав розповісти Марині про наші стосунки.

– Та помовчи ти, – зупинив Олег Оксану. – Я взагалі не збираюся йти від своєї дружини, а то що було в мене з тобою, то це просто інтрижка.

– Яка ще інтрижка! – вигукнула Оксана до Олега. – Ти казавши, що любиш мене.

– Оксано, заспокойся, – прийшла до неї на допомогу подруга. – Олег пожартував, а взагалі-то він чоловік серйозний і, якщо сказав тобі, що любити, значить, так воно і є.

– Що ти мені її сватаєш! – не витримав чоловік. – Потрібна вона мені, як возу п’яте колесо.

– Ну, ти і негідник, – тепер вже Оксана обрушилася на Олега.

– А ти у нас прямо свята, – вступив у суперечку з Оксаною Олег, – У кращої подруги чоловіка намагаєшся відвести.

– Стоп, стоп! Досить сваритись! – Підвищила голос Марина, – я впевнена, що ви помиритеся, адже у вас все життя попереду.

– Та не хочу я з нею ніяких справ мати, – твердо заявив Олег.

– А ти, добре подумай, – пзупинила свого чоловіка Марина, – мою квартиру ти сьогодні маєш звільнити, сам розумієш вона мені в спадок від бабусі дісталася. Іншого житла у тебе в місті немає. А в Оксани таки своя трикімнатна квартира.

– Та зрозумів, я зрозумів, – пробубнив Олег, і зробив крок назустріч Оксані.

– Та йди ти, – несподівано відповіла Оксана, – я думала ти чоловік, а ти негідник.

– Добре, ви вже самі тут між собою розбирайтесь, а мені бігти треба, – взяла ініціативу у свої руки Марина, – до вас одне прохання, до мого приходу ні того, ні іншого тут не повинно бути.

Коли Марина опинилась на вулиці, у неї вже не було жодної образи ні на свого чоловіка, ні на свою найкращу подругу. 

Вирушивши сьогодні вранці відвідати матір, Марина сказала, що їде, свому чоловіку. Але коли вона проїхала кілька зупинок автобусом, то згадала, що забула у холодильнику молоко, придбане напередодні для мами. І їй довелося повертатись додому.

«От і добре, що все так склалося, – міркувала Марина, – якщо вже він наступного року після весілля дивиться на сторону, то що з ним далі буде. Слава Богу, що я не наважилася завести з ним дітей. Це вже була б проблема».

На другий день Марина подала заяву на розлучення.

КІНЕЦЬ.