— Ігоре, багажник! Відкрився багажник, зупини машину, — Марина вигукувала, але сама вже розуміла, що все пропало! Речі на ходу з багажника висипалися на трасу, і машини, що їхали за ними, напевно, їх не помітили.

І подарунки, і гостинці, на які вони відкладали останні два місяці! І червона ікра, і сьомга, і багато всього того, що вони дозволяли собі тільки у великі свята.

Сумки з дорогими продуктами та подарунками лежали у багажнику зверху, щоб вони не пом’ялися. Речей набрали багато, їхали на всі свята до села до бабусі Ігоря. Машини їдуть щільно, одна за одною, не дуже швидко. Але зупинитися одразу складно.

Отже, все, що випало, схоже пропало! Діти, що сиділи на задньому сидінні, захвилювалися, дивлячись на сумну маму і теж розnлакалися.

Марина дітей заспокоїла, а Ігор пригальмував, притиснув машину до узбіччя, і вони нарешті зупинилися. Вони пройшли узбіччям назад, але звичайно все марно.

Шукати немає сенсу, лише час витрачати. Але всю дорогу, що залишилася, Марина мовчала. Вона то намагалася не думати про те, що сталося, то знову заливалася сльо зами.

Ну, прикро ж вона економила, щоб усе купити, спробуй тут стриматися. Ну чому їй так не щастить, то одне, то інше! Звичайно, буває гірше, але хіба не прикро?

Ще Марина згадала, що подарунок бабусі Ігоря дуже гарний плед теж був там, у багажнику, і їй стало ще обра зливіше. До села вони приїхали вже за північ.

Думали, що не дочекалася їхня бабуся Марія, спати лягла. Але над ганком яскраво світився ліхтар, а з хати одразу вискочила бабуся та її сусідка Зіна.

Ну і звичайно бабусині знамениті пиріжки. Іван та Іринка весь вечір тягали теплі пиріжки з великої каструлі біля грубки! Вдень на гірці накаталися із сусідськими дітлахами.

Щастя то яке, всі вони разом! Це ж найголовніше. Нічого страшного, що речі загубилися. Буває і гірше. Головне, що вони добре доїхали і тепер удома.

КІНЕЦЬ.