Не можу дивитись, як доросла дочка чоловіка маніпулює його почуттями. Моєму чоловікові 58 років. Його першої дружини не стало, лишилася донька, їй зараз 34 роки. Взаємини батька з донькою почали викликати в мене питання ще на стадії нашого знайомства.

Вона просто їм маніпулює: наприклад, чоловік платив за навчання в інституті, а дівчина туди не ходила, хоч і стверджувала, що хоче вчитися далі. Чоловік усе платив та платив за її рахунками.

Нині ми з чоловіком живемо окремо, його дочка залишилася жити у його квартирі. Особисті стосунки у неї були від сили місяці зо два, зараз вона одна. І, на жаль, все ще бере велику участь у нашому житті. По-перше, вона не працює. Точніше, по чотири місяці шукає роботу, працює місяці два-три, а потім звільняється через «поганих» начальників, які до неї чіпляються.

На роботу їздить на таксі, «бо це круто», але при цьому продовжує спати на зламаному дивані. Вона спить на ньому вже 8 років та ігнорує батька, коли він пропонує їй варіанти недорогих диванів, які вона може купити. Думаю, вона використовує цей диван, щоб показувати, яка нещасна.

Крім того, дочка чоловіка постійно бере позики у мікрофінансових організаціях. Років зо два тому на неї навіть почали наїжджати колектори, оскільки борг становив 40 тисяч. І я припустилася помилки: перебуваючи в її квартирі, випадково відповіла на дзвінок колекторів. Було так неприємно і страшно, що я наполягла, щоб ми з чоловіком покрили її обов’язок.

Після цього епізоду, коли пристрасті вщухли, нічого не змінилося. Тоді я для себе вирішила, що це не моя дочка, це важкі та хворі взаємини дочки та батька з почуттям провини. І усунулася від цієї теми загалом. До того ж я прочитала, що намагаючись допомогти нашій маленькій жертві, стаю переслідувачем, а її батько — захисником.

Але зараз її знову звільнили з роботи. Чоловік платить за неї квартплату і вона почала просити гроші для себе. Спочатку раз на місяць, тепер уже двічі на місяць. І тут мене накрило. Я зрозуміла, що не можу і не хочу це бачити та чути. Чоловік своїми грошима її просто добиває, що це ненормально. Коли вона дзвонить чоловікові, у мене все всередині трясеться від злості.

З ним говорити марно: він вважає, що це його хрест. Коли я пояснюю, що без нього вона не пропаде, чоловік відповідає, що на той час уже помре і йому буде байдуже. Раджу сходити до психолога – відповідь очевидна: відмова.

Я не можу вдавати, що його дочки в нашому житті не існує, але й жити так, як зараз, теж уже не можу. Я вичерпалася морально. Іти? Але я люблю цю людину, хоч він і поводиться як дурень. Не знаю що робити.

Ганна, 50 років.

КІНЕЦЬ.