Таня впіймала себе на думці, що поспішає додому. Надворі віяв холодний, пронизливий вітер.

У затишних маленьких кафе за столиками сиділи парочки і мило воркували. Великі вітринні вікна виставляли їхній шматочок життя напоказ. Але нікому до закоханих не було діла, перехожі бігли по своїх справах.

Таня зіщулилася. Вітер не був винен в цих скованих рухах. Сьогодні знову доведеться брехати батькові. Обіцяла ж розповісти про проведений зі своїм обранцем вечір.

Всі ці придумані побачення і цікаві зустрічі… Обман повинен був рано чи пізно розкритися, але Таня продовжувала брехати… Хоча чому брехати… Просто розповідала батькові свої мрії. Мрії про кохання, стосунки.

Батько з матір’ю розійшлися давно. Таня в той час закінчувала школу і планувала вступати в інститут. Батько, який переїхав в інше місто, запропонував, якщо вона таки вступить, залишитися жити з ним. Так і сталося.

Тетяна успішно вивчилася на лікаря, працювала в поліклініці недалеко від будинку, а ось особисте життя ніяк не складалося. І зовні не поганенька: середнього зросту, середньої статури, русяве волосся, сірі очі і характер не поганий, але серйозних відносин побудувати не виходило.

На роботі молода лікарка була товариська і уважна, її любили і вже навіть поважали. Без уваги не залишалася. Повністю була заглиблена в роботу, підвищувала кваліфікацію. Але ось на особисте життя просто не залишалося часу.

Одного разу батько посадив доньку поруч із собою і завів дуже серйозну розмову: про шлюб, про сімейні цінності, про те, що мати і батько не вічні, і залишитися одній на старості буде зовсім сумно.

Тетяна дуже трепетно ​​ставилася до батька і для чогось на його питання “Обіцяєш?”, пообіцяла виконати його настанови. Тепер Таня шкодувала про дане слово. Батько сприйняв все дуже серйозно і почав періодично цікавитися особистим життям доньки.

Одного разу, коли Таня пізно повернулася з роботи, і її підвіз товариш по службі, батько з порога запитав.

-Залицяльник?

-Хто? – перепитала Таня.

-Підвозив тебе хто?

-З роботи колега, – і тут у Тані народився план: трошки збрехати, щоб батько заспокоївся, – та так, приділяє увагу, сказав, що подобаюся.

-На-реш-ті! – зрадів батько. – Подробиці питати не буду, сама розкажеш, якщо захочеш.

Обман почав затягуватися і перетворюватися на гру. За вечерею Таня трошки розповіла батькові про перше побачення з цим колегою по роботі. Батько залишився задоволений і більше місяця не цікавився життям доньки, задовільняючись повідомленнями: я сьогодні затримаюся, йдемо в кіно, театр, на день народження подруги…

Таня придумувала все нові і нові причини своїх затримок на роботі, поїздок на навчання. Так минуло три місяці.

Поки… Поки батько не повідомив, що настав час познайомитися з таким чудовим хлопцем, який так прекрасно ставитися до його доньки.

-Танечко, через місяць у тебе день народження, запросиш того хлопця до нас додому?

Тетяна застигла від подиву. Вона чомусь була впевнена, що її відносини з колегою стосуються тільки її.

-У нас зміни не збігаються, у нього вечірня, тому не вийде.

-Може, тоді на вихідних посидимо разом, можна ж в якомусь кафе зустрітися?

Тетяна не була готова до такого повороту. Вона не продумала все заздалегідь.

-Ну так. Можна і в кафе зустрітися.

Батько посміхнувся.

-Ти ніби не рада? Має ж батько, врешті-решт, познайомитися з тим, хто зустрічається х його донькою. Славік його звати?

-Так, Славік, – сумно підтвердила Таня.

-Святослав і Тетяна! – урочисто промовив батько, точно піднімаючи келих на весіллі.

-Ти нас вже одружив чи що? Не рано?

-Гаразд, гаразд, я все зрозумів, – батько обійняв доньку. Тетяна ще зменшила крок і, дійшовши до лавки на бульварі, сіла на неї. Холодний вітер підганяв усіх додому, а Таня лише підняла вище комір і притиснула ближче колінки одну до одної.

-Дівчино, а ви заміжня? – пролунав збентежений чоловічий голос.

Таня підняла голову.

-Що, перепрошую?

-Ви заміжня? – повторив своє запитання молодик із гарним букетом квітів в руці.

-Ні, – злякано відповіла вона.

-Виручіть мене, будь ласка, якщо вільні сьогодні ввечері. Це, можливо, буде звучати трохи абсурдно, але…

Таня дивилася на чоловіка спокійно, але з недовірою.

-Я розумію, що це буде звучати безґлуздо…, – чоловік все підбирав слова і, нарешті, зважився. – У моєї мами сьогодні день народження.

-Вітаю, – посміхнулася Таня і трохи заспокоїлася.

-Я матері сказав, що буду на дні народження зі своєю дівчиною. Обіцяв. Дотягнув. А дівчини у мене немає і не було. Брехав, щоб мати була спокійною. Якщо ви не проти, ходімо зі мною, скажіть, що ми зустрічаємося.

Таня подивилася на чоловіка з непідробним подивом.

-Так! І так трапляється. Ну не хочу я псувати мамі свято. Якщо відмовитеся, я зрозумію.

Таня мовчала. Чоловік, прийнявши мовчання за відмову, вже зібрався піти, але дівчина зупинила його.

-Вибачте, я задумалася. В гості, а тим більше на день народження, потрібне особливе вбрання, а я у звичайній сукні.

Молодик посміхнувся і простягнув руку:

-Ви перша, хто взагалі задумалася, інші просто проігнорували мене. Спізнюватися недобре, ходімо… Йдемо… Треба терміново перейти на “ти”.

-А як звуть вашу “дівчину”?

-Та ніяк, вдалося не говорити мамі імені.

-Я Таня.

-Чудове ім’я.

-А тебе як звуть?

-Славік.

Таня різко зупинилася і почала сміятися. Потім видихнула і сказала:

-Пробач, зі мною все в порядку. Але мені потрібна буде через місяць від тебе взаємна послуга.

-Так, звичайно, без проблем, – Святослав розвів руками і почав квапити, – мама не любить, коли спізнюються.

-Ого, у тебе строга мама?

-Та ні. Давай я краще коротко розкажу тобі про себе.

І Таня слухала, слухала…

День народження матері Святослава пройшов дуже добре. Мама зустріла Тетяну дуже тепло і привітно. А після того, як Тетяна після довгих умовлянь все ж сказала, ким працює, цю милу сірооку дівчину відразу стали любити і всі інші гості. Свій лікар в сім’ї – це вагомий аргумент для любові.

А що ж було далі запитаєте ви? Свій день народження Тетяна відзначала в тихому сімейному колі. З батьком і Святославом. Правда, з іншим Святославом, тим самим товаришем з роботи, який колись підвозив її до будинку. Він все-таки зважився розповісти Тетяні про свої почуття і запропонував зустрічатися.

У своєму бажанні зробити так, щоб діти були щасливими, батьки часто підштовхують дітей на необдумані вчинки або занадто насідають з порадами. Ні тим, ні іншим не варто впадати в крайнощі. Потрібно завжди шукати золоту середину. І давати тільки ті обіцянки, що в силах виконати…