– Катя, давай тихо-мирно розпишемося, без гостей і пишної урочистості, – одного разу заявив дівчині Михайло, з яким вони ось вже рік були разом.

– Це ти так мені пропозицію робиш? – Розсміялася Катерина. – В принципі, я згодна. Тільки чому тихо і без гостей?

– Ну, подумай сама. У тебе рідних немає, у мене тільки мама, – Михайло замовк. – А з нею я тебе знайомити поки не хочу.

Катя надулася. Цікаво виходить: заміж кликати – кличе, а от із рідною матір’ю знайомити не хоче.

– Це чому ж ти мене Вірі Михайлівні представити не хочеш? – Катя дивилася на Михайла з докором.

– Не ображайся, ти просто не знаєш мою маму… Настане час – познайомитеся. Розпишемося, а її перед фактом поставимо.

Молоді були знайомі не один рік. Навчалися в одній групі, зустрічалися, а потім у певний момент вирішили жити разом. Обидва – приїжджі, і щоб зачепитися за обласний центр після закінчення вишу влаштувалися на роботу, а потім, так вже вийшло, Катя на себе оформила іпотеку. Звичайно, за квартиру платили вдвох і взагалі весь бюджет вели вскладчину.

– Навіщо витрачати гроші на те, щоби когось напоїти і нагодувати. Краще зайву копійку за іпотеку віддати, а влітку, дай Боже, назбираємо трохи грошей і в весільну подорож кудись вирушимо! – міркував Михайло, і Катя його підтримала.

Дзвінок пролунав одного чудового недільного ранку, коли молодята ще ніжилися в ліжку.

– Ти когось чекаєш? – здивувалася Катерина.

– Ні. А ти? – Михайло неохоче підвівся і відправився відчиняти двері, а потім до Катерини долинув його здивований голос:

– Мама? Ти звідки? Для чого приїхала?

Звичайно, син повідомив матері про своє одруження, вислухав довгу тираду про те, що могли б і на весілля запросити, але син відбувся загальними фразами, доводячи, що вже великий хлопчик і робить так, як вважає за потрібне.

Катя зіскочила і вирушила зустрічати гостю.

– Так ось яка у мене невістка! – Віра Михайлівна розглядала дівчину. – Худенька яка! Ну нічого, ми зараз це виправимо.

З цими словами жінка одразу в коридорі почала розпаковувати свої незліченні торби, і Михайло з Катериною тільки зараз звернули увагу, що разом із мамою у квартиру просочилися кілька великих важких сумок.

Тим часом Віра Михайлівна пройшла на кухню. По-хазяйськи оглянувши вміст каструль і холодильника, сказала:

– Так, дивлюся, Катю, ти зовсім не вмієш готувати. Нічого ми це виправимо. Спочатку млинці, потім борщ, я всі продукти для нього привезла, потім швиденько змотаємось на ринок і я приготую для вас холодець! І взагалі, думаю, за місяць, доки я тут у вас пробуду, ваш побут налагоджу!

– Місяць? – з подивом простяг Михайло.

– Взагалі-то відпустка у мене, як ти знаєш, ще більше, але два тижні від неї я залишила на відвідування своєї сестри, твоєї тітки. Тож до вас, на жаль, лише на місяць!

Потім Віра Михайлівна, переконавши дітей заправити диван, почала оглядати квартиру. Наголошуючи на недоліках Каті, як господині. Їй не подобалося практично все – і те, як складено білизну в шафі, і що у сина з його дружиною зовсім в будинку відсутні кімнатні квіти, а рушники, на її думку, взагалі потрібно викинути на смітник.

Михайло з Катею тільки плескали очима і від несподіванки не сміли нічого заперечити дбайливій матусі.

– Тепер ти розумієш, чому я не хотів кликати свою маму у гості? – шепнув Михайло дружині, і та приречено кивнула.

Наступні два тижні стали найважчими в житті молодої сім’ї. Ні, Віра Михайлівна чудово готувала, і після повернення з роботи дітей чекала смачна і ситна вечеря. Але далі було ще гірше. Мама, заволодівши пультом від телевізора, перемикала з каналу на канал, голосно разом із ведучими обговорювала новини. І молодим доводилося проводити вечори на кухні. Потім, розстеливши диван, Віра Михайлівна рівно о 9-й вечора лягала спати. Молоді спали на підлозі під потужне сопіння мами Михайла.

Потім терпець дівчини урвався, і вона запропонувала Михайлу план.

Наступного вечора в гості до Каті та Михайла абсолютно «випадково» заглянув їхній колега по роботі –  стариший чоловік, Віктор Андрійович прийшов на прохання полагодити кран, що протікає на кухні.

– Вперше бачу чоловіка, з такими золотими руками, – захопилася Віра Михайлівна. – Не те що мій Михайло, він крім комп’ютера нічого ремонтувати не вміє!

Потім Віктор Андрійович був нагодований смачною вечерею, а потім разом із мамою вони вирушили до парку «подихати свіжим повітрям».

Вперше за кілька днів Катя та Михайло залишилися вдома самі.

– Сподіваюся, Андрійович привернить увагу твоєї матусі, – зітхнула Катя, ще півмісяця її присутності я більше не витримаю!

– Не переживай! – поплескав дружину по плечу Михайло. – Він хороший чоловік, до того ж вдівець і давно вже всі вуха мені продзижчав, що не проти познайомитися з якоюсь приємною дамою, яка вміє добре і смачно готувати!

Минуло ще кілька днів, і Віра Михайлівна нарешті зазбиралася додому.

– Я тільки на пару днів, перевірю, як там все без мене, – заспокоювала вона сина і невістку, – потім повернуся … Правда, не до вас, Віктор мене в санаторій запросив, поїдемо, розвіємося, а потім …

Що буде потім Катя з Михайлом навіть загадувати не стали. Головне, що від маминої присутності відпочивають, а там хто знає…

КІНЕЦЬ.