Після навчання Марина залишилася жити у тому ж місті, де навчалася.

Батьки чекали її додому і вже домовилися про тепленьке містечко, але вона залишилася заради свого Іванка, з яким зустрічалася вже третій рік.

Він був будівельником і часто їздив на заробітки, а оскільки Марина його дуже любила, то завжди вірно чекала свого чоловіка.

У травні Іван, стоячи перед нею з сумкою в руках, урочисто пообіцяв, що восени у них буде весілля після того, як він приїде з Польщі.

Щаслива Марина, заспокоєна обіцянкою, відпустила нареченого в чергову поїздку.

Їй допомогла влаштуватись на роботу її викладачка, коли вона звернулася до неї по допомогу.

Алла Петрівна пішла їй назустріч, бо дівчина добре вчилася. Марину пообіцяли взяти через кілька тижнів в обласну лікарню.

І ось вона на першому денному чергуванні. Раніше вона якось не звертала уваги на те, що багато людей моляться перед відділенням…

А тут, стоячи перед дверима і чекаючи результатів оглядів та процедур, люди невпинно шепотіли слова–прохання до Всевишнього про допомогу для своїх рідних.

Марина до цього ставилася з недовірою і думала:

– Невже це може допомогти людині? Ось лікар – так. Він огляне і вже знає, що треба робити…

Помалу Марина освоювалася, втягнулася в графік і потихеньку звикала, часом до дуже важких змін, набиралася досвіду.

І ось вона вже сама була на огляді. Вдень привезли молоду жінку. Вона йшла по вулиці й послизнулась…

Після огляду стало зрозуміло, що вона пробуде в лікарні досить довго. Її засмученому чоловікові сказали, що йому доведеться готуватися до важких часів…

Але наступного дня до неї прийшла її мати. Літня жінка трималася бадьоро, вона не плакала, а навпаки, підтримала дочку тим, що сказала:

– Доню, навіть і не думай зневірюватись, у тебе все налагодиться і допоможе тобі в цьому, Миколай Чудотворець! Будемо молитися і з надією чекати його допомоги!

Вона поставила біля ліжка невелику іконку. Присутня при цьому Марина посміхнулась про себе, але нічого не сказала.

А от коли після процедур жінка почала одужувати, молода лікарка була дуже здивована.

Про це вона і сказала її мамі, а та у відповідь простягла їй іконку й сказала:

– Живіть, лікарю, по вірі і дано вам буде!

Марина подякувала і поставила ікону в свою шафку на роботі. На той час вони вже відгуляли весілля з Іваном.

Так як у нього була своя трикімнатна квартира, що дісталася йому від батьків, які переїхали в свій будинок за містом, то батько подарував їм машину.

Марина здала на права і теж почала керувати автомобілем, коли Іван був на заробітках. А коли він був удома, то відвозив її на роботу, а після зміни – забирав.

…Того вечора Марина вже збиралася додому. Її Іван запізнювався вже аж на пів години. Вона набрала номер чоловіка, але телефон був поза зоною.

– Та як так можна?! – вигукнула Марина. – Ми ж домовлялися, що він мене забере з роботи!

Вона була дуже обурена поведінкою чоловіка.

Марина взяла телефон і вже зібралася викликати таксі, як раптом до неї в кабінет заскочила її колега Олена.

– Марино Михайлівно, вибачте, але вас там терміново кличуть! – вигукнула вона. – Особисто вас…

Марина здивовано пішла за дівчиною. Вона відкрила двері в кабінет, зайшла всередину й застигла від побаченого…

Там був її Іван… Як виявилося, згодом, чоловік їхав до Марини машиною, дорога була слизька і він опинився на узбіччі…

Коли Івана відвезли на процедури, заплакана Марина раптом згадала про подаровану їй ікону.

Вона прибігла до шафки і в розпачі, від щирого серця попросила прощення, за те, що не вірила в допомогу Всевишнього і попросила Миколая Чудотворця, допомогти Іванові.

Після процедур, які пройшли успішно, Марина теж поставила чоловікові біля голови ікону.

Втомлена, заплакана, Марина заснула прямо біля ліжка чоловіка і їй наснився сон, ніби поруч із нею стоїть Миколай Чудотворець, гладить її по голові і втішно каже:

– Не хвилюйся, все добре з чоловіком буде, а ти зараз про малюка подумай…

…Марина прокинулася. Відчуття теплої руки все ще було на голові, а потім зникло.

І тут вона, згадавши сон, подумала:

– Про якого малюка говорив святий?

…А через два місяці, щаслива майбутня мама потихеньку вела свого чоловіка до виходу з лікарні і казала йому:

– І все-таки Миколай Чудотворець допомагає! Його ще називають – Теплий заступник, Швидкий помічник і так воно й є!

Тепер я вірю в це всією душею. Я була в церкві, поставила йому свічку і подякувала за те, що ти живий.

А повністю здоровим я тебе зроблю сама, якщо будеш слухатись.

– Ми з нашим малюком обоє тебе слухатимемось, – сказав Іван, й ніжно поцілував свою кохану дружину…

КІНЕЦЬ.