Валерій Павлович подивився на дружину, що сиділа перед ним у кріслі, закинувши ногу на ногу, тримаючи руки на підлокітниках, і тихо зітхнув. Він добре знав свою другу дружину: якщо вона вважає, що вона має рацію, то зрушити її з цієї позиції неможливо. А Лариса продовжувала затіяну нею розмову:

– По-перше, це неввічливо, запрошувати тебе одного, знаючи, що в тебе є дружина, а, по-друге, коли як не зараз нам треба було б виявити твердість, щоб вона зрозуміла, нарешті, що в тебе є сім’я і це вже назавжди. Як-не-як, а нашому шлюбу вже майже сім років.

– Але ж це її свято! Нехай цей день пройде так, як вона мріє. У вас з Мариною ніяк не виходить налагодити відносини. Та й як ти поїдеш зі мною? З ким ми залишимо Поліну? – Валерій Павлович спробував знайти аргументи, впливаючи на материнські почуття Лариси та почуття обов’язку матері перед власною дитиною.

– За Поліну не турбуйся, її на якийсь час візьмуть до себе мої батьки, та й поїздка буде недовгою. Зрозумій, це важливо! Якщо ти зараз вчиниш так, як хоче вона, то я вважатиму, що ти не дорожиш мною і Поліною і зроблю відповідні висновки. Загалом у тебе два варіанти, вирішуй: або ми їдемо разом, або ти не їдеш туди взагалі. Якщо ж ти поїдеш туди один, то ти маєш зрозуміти, що тоді вже рішення прийматиму я.

І Лариса піднялася з крісла і попрямувала на кухню. Валерій Павлович почув, як вона рухається кухнею, заварюючи чай. Він знову тихо зітхнув. Ось це ситуація! Як би він не вчинив, одна зі сторін залишиться незадоволеною, і наслідки будуть серйозними.

Справа в тому, що Марина, його старша дочка від першого шлюбу, запросила його на своє весілля в інше місто, запросила його одного, без Лариси, бо Марина Ларису невзлюбила, вважаючи її причиною розлучення своїх батьків та розпаду їхньої родини, що , загалом правда.

Валерію Павловичу виповнилося 52 роки, його другій дружині Ларисі – 40 років, і вони мали спільну п’ятирічну доньку Поліну. У шлюбі з Юлією, його першою дружиною, у Валерія Павловича народилося двоє дітей: дочка Марина та син Сашко. На момент розлучення Марині було 16 років, а Сашкові – 13.

З Сашком ніяких особливих проблем у Валерія Павловича не було – підліток цього віку потребував батька і тягнувся до нього, тому примирився з фактом розлучення батьків та появою у батька іншої дружини аби продовжувати спілкуватися із батьком.

І Валерій Павлович намагався якомога частіше зустрічатися із сином. Лариса, хоч і не надто заохочувала ці зустрічі, але й не особливо заважала їм принаймні до появи в родині Поліни.

Ну, а коли з’явилася Поліна, зустрічі батька із сином стали вже набагато рідше, бо Сашко виріс, і у нього з’явилися свої справи та своє окреме життя. Нині син навчався в університеті, і стосунки з батьком залишалися рівними, але вже не такими близькими.

Зовсім інакше вийшло з Мариною: дівчинка переживала розлучення батьків важко, прийняла бік матері, а у відході батька вважала винною виключно Ларису, тому категорично відмовлялася з нею знайомитися, навіть коли батько з Ларисою офіційно одружився. Проте Валерій Павлович все ж таки наполіг на зустрічі, сподіваючись, що Марина з Ларисою все ж таки порозуміються, але нічого доброго з цієї зустрічі не вийшло: Лариса, здавалося б, робила спроби знайти підхід до дівчинки, але виглядало це якось не дуже переконливо, а Марина навіть і не намагалася порозусітися з новою дружиною батька.

Схоже, що ця зустріч лише зміцнила їхню взаємну неприязнь. З того часу Валерій Павлович спроб не повторював, зустрічаючись із дочкою нечасто і на нейтральній території, Лариса ставилася до цих зустрічей чоловіка, м’яко кажучи, з прохолодою, знаходячи всілякі приводи, щоб скасувати їх або скоротити.

А Марина при кожній зустрічі намагалася навести батька на спогади, пов’язані з його життям у першій сім’ї, нагадуючи йому найкращі моменти, наприклад, як вони всією сім’єю готувалися до літньої подорожі до моря, плануючи маршрут, доручаючи кожному члену сім’ї, зокрема й дітям, відповідальні завдання, які вони повинні виконати до певного терміну, обговорюючи, що вони візьмуть із собою, щоб кожен міг займатися улюбленим хобі.

Діти дуже пишалися цими дорученнями. У їх подорожах не було дорогиз готелів та комфортабельних умов проживання, але вони були насичені враженнями та тісним спілкуванням батьків з дітьми, коли ніщо не відволікало їх один від одного.

Перша дружина Валерія Павловича, Юлія, була жінкою м’якою і дуже домашньою, яка не робила проблеми з того, що у відпустці їм часто доводилося самим займатися облаштуванням побуту та готувати самим – це заняття ставало захоплюючим та творчим, коли вони займалися цим спільно. Багато знайомих заздрили цій дружній родині.

Валерій Павлович подумав, що загалом шлюб з Юлією був цілком вдалим, він і не замислювався про розлучення до тих пір, поки не зустрів Ларису.

Вона вразила його не так своєю яскравою красою, як своєю несхожістю з Юлією: різка і категорична, легка на підйом, готова раптово встати з місця, щоб потрапити на концерт чи виставку, що проходила в якійсь невідомій далечіні, любителька компаній і тусовок, мінлива і непостійна, вона його зачаровувала.

Дивно, подумав Валерій Павлович, що те, що приваблювало його на початку їхнього знайомства в Ларисі, поступово почало його дратувати. Ось і сьогодні вона не хоче вникнути в ситуацію, висловлюючись категорично і з егоїстичної позиції. Хоча її, звичайно, також можна зрозуміти…

Але треба щось вирішувати. Які ж у нього варіанти? Якщо він не хоче зіпсувати дочці важливий для кожної жінки день весілля, він повинен приїхати один.

Зрозуміло, що Марина хоче бачити цього дня дорогих для неї людей, батька та матір разом, щоб вони розділили з нею її щастя. Ларису вона, очевидно, бачити не хоче, про що досить ясно дала зрозуміти, надіславши запрошення йому одному. Псувати доньці свято зовсім не хочеться, як не хочеться і псувати їх і без того непрості стосунки.

Але, з іншого боку, Лариса інтуїтивно відчуває, що Марина досі сподівається на те, що її батько розлучиться з Ларисою і повернеться до сім’ї, тому Лариса вважає своїм правом показати, що Марина помиляється, що її батько ухвалив остаточне рішення, та дороги назад немає.

А якщо є сім’я, то в сім’ї мають бути спільні свята та спільні негаразди, і перше, і друге, сім’я має переживати разом, і Марині доведеться змиритися з цим, незалежно від того, подобається це їй чи ні.

Є й ще один аспект, який треба враховувати: можливо, Лариса досі не зовсім впевнена в ньому і міцності свого становища – адже вона знає про те, що у її чоловіка була вже одна сім’я, в якій він прожив майже 20 років, проте це не втримало його від розлучення.

Виявивши самостійність у ухваленні рішення, поїхавши на весілля доньки без Лариси, подумав Валерій Павлович, він ризикує ускладнити свої сімейні стосунки, що може негативно відобразитися на його молодшій дочці, Поліні.

Знаючи непростий характер своєї другої дружини, Валерій Павлович готовий був уявити найгірші наслідки свого «неправильного» з погляду Лариси рішення.

І як же все-таки йому вчинити? Що б ви порадили Валерію Павловичу?

КІНЕЦЬ.