В той день, після обіду до моєї знайомої Наталі прийшла її рідна сестра і стала її повчати, що в неї совісті немає.

– Ти сказала своїм рідним донькам, щоб вони залишили твою квартиру! Куди ж вони підуть в такий час? Одна в декреті з малою дитиною, а інша теж скоро народить тобі онука, дитятко зовсім маленьке буде, а ти ось так просто відвертаєшся від них. Це ж твої діти. Куди їм тепер подітися, скажи?

– Візьми їх до себе, якщо ти така добра людина, – сказала спокійно Наталка своїй рідній сестрі, коли та вже замовкла.

Справа в тому, що чоловіка Наталки не стало давно, то вона залишилася одна з двома малими дітьми.

Доньок вона ставила на ноги одна, допомоги, особливо не було ніякої. Все робила сама для всіх.

Чекала коли доньки виростуть, гадала тоді легше стане.

Кожна жінка радіє донечці, адже сподівається, що це буде її надія і опора на старості років, а коли дві донечки, то це ж справжнє щастя для жінки.

Але не вийшло так, як сподівалася сама Наталка, на жаль.

Старша донька, Тетяна, привела зятя додому:

– Можна ми, тимчасово, тут поживемо у тебе, мамо, – мовила донька так, що відмовити й не було можливості зовсім. – І, навіть не дочекавшись відповіді, повела свого чоловіка у свою кімнату.

Меншій Катерині довелося пересилитися в мамину кімнату.

Тетяна скоро стала мамою, працював її чоловік, правда отримував мало, тому Наталка зрозуміла, що це “тимчасово” – буде надовго.

Коли з’явилося дитя, Тетяна часто просила маму посидіти з онуком, а самі йшли в ванну і вода лилася там годинами, а лічильник лише рахував.

За комунальні платила лише мама, одного дня сказала Тетяні, що варто їй теж з чоловіком трохи грошей давати, а донька лише розвела руками – в декреті вона, грошей немає, допомогти матері зараз не може нічим.

Молодша Катерина закінчила навчання і влаштувалася на роботу.

Наталка думала, що тоді їй стане легше і сказала доньці, щоб трохи грішми допомагала.

Та Катерина відразу відмовила мамі, мовляв, сестра не платить ні за що і я не буду й крапка.

І тут Наталка промовчала.

Але згодом і Катерина зятя привела додому, сказала, що він з села, жити їм ніде, тому поки будуть жити тут.

У сестри кімната є і їй теж потрібно.

Наталка вже мовчати не хотіла, вона не збиралася спати в коридорі чи на кухні і сказала дітям, що в них є два тижні, щоб знайти собі житло: хоч орендувати, хоч в село до чоловіків їхати, вона більше усім допомагати і поступатися не хоче.

Тетяна з чоловіком з’їхали на орендоване житло, Катерина – в село до чоловіка.

Місяць вони з мамою не розмовляли, а згодом все стало забуватися.

То раз в гості приїдуть, то вдруге.

Зараз усі гарно ладнають між собою, провідують маму, допомагають чим можуть і мама горнеться до доньок.

Лише сама Наталка переконалася, що таки правильно тоді вчинила.

Діти мають жити окремо від батьків – тоді буде злагода в родині.

Родичі спочатку засуджували, що вона вигнала з дому Тетяну та Катерину.

А тепер, коли все склалося добре, переконалися, зо Наталка таки вірно вчинила тоді.

Ви теж так гадаєте, що рідних людей можна вигнати просто так з дому?

КІНЕЦЬ.