Скільки Свєтка себе пам’ятала, вона завжди була повненькою. Та й коли не пам’ятала – теж. Про ті зрадницьки часи свідчили фотографії: щоки, складочки, перетяжечки і інші принади були видні неозброєним поглядом. Пухке немовля завжди виглядає зворушливо, погодьтеся? Але і подорослішавши, Свєтка залишилася такою ж кругленькою. Та й в кого їй бути худенькою? І мама, і бабуся, і навіть прабабуся Рая – дружина мого дядька, всі були пухкенькі, якщо не сказати більше.

У школі Свєтку дpaжнuли, і кoлoбкoм, і capдeлькою – дитяча фантазія була безмежною. У шостому або сьомому класі дівчинка зробила першу спробу схуднути – вона просто перестала їcти.

Причому робила це оригінально: вдень Світланка випивала стакан води і мученицьки відмовлялася від пиріжків і супчиків зі сметанкою, а тільки наступала ніч, кралася по коридору в бік холодильника. Батьки прекрасно все чули, батько кілька разів намагався вийти зі спальні, але дружина стримувала його:

– Нехай дитина поїсть нормально, не сором її!

Місяць таких «дієт» обертався ще парою-трійкою зайвих кілограмів, Свєтка в сльозах поверталася до звичного харчування: «Все одно не допомагає!».

До одинадцятого класу боротьба із зайвою вагою стала практично сенсом життя дівчини. Батьки, щоб підтримати її, жували разом з нею брокколі на пару, виключали з раціону сіль і цукор. Але, не витримавши, купували ковбаску з булкою, які їли ввечері в своїй кімнаті перед телевізором.

Все б нічого, та тільки упаковку від ковбаси вони, не думаючи, кидали у відро для сміття. І якось пізно вночі батько Свєтки прокинувся від звуків, які практично розірвали йому серце: дочка плакала.

Він розбудив дружину, і вони попрямували на звук. На кухонній підлозі, притулившись спиною до холодильника, сиділа їхня дочка і вже навіть не плакала, а тихенько підвивали. В руках у неї була упаковка з-під ковбаси, яку батьки ввечері схомячіть потай від дочки. Батько почервонів від сорому, потім рішуче схопив телефон:

– Алло, доброї ночі. Дівчина, прийміть замовлення …

Вже під ранок вони сиділи втрьох за столом, доїдаючи неаполітанську піцу, і батько казав:

– Дочко, кидай ти свої дієти. Змирися, у тебе така конституція, в маму. Я її люблю такою, яка вона є, і дідусь бабусю любив, і прадід – прабабусю. І ти своє щастя зустрінеш, повір мені! І взагалі, мужики, на кістки не кидаються.

На тому і порішили. З дієтами Свєтка зав’язала, принаймні, на якийсь певний період. Після школи благополучно поступила на відділення журналістики місцевого філфаку, в групі були в основному дівчатка і два хлопчика. Свєтка вчилася захоплено, із задоволенням підробляла в місцевих газетах і на радіо, життя здавалося прекрасним.

В один із днів її разом ще з п’ятьма дівчатами викликали в деканат.

– Ось, наші найздібніші студентки, гордість, так би мовити, всього факультету, – декан, посміхаючись, представила кожну симпатичному хлопцеві в замшевому піджаку.

Обличчя хлопця було знайоме всім присутнім, його звали Костя і він був зіркою місцевого телебачення.

– Вітаю. Бачу, ви мене впізнали, представлятися не потрібно, давайте відразу до справи. Оголошено Рік молоді, і під цю справу нам виділили кошти для організації молодіжної студії. Ми збираємося зняти ряд програм, від аналітики до развлєкухи, тому, якщо готові, велкам.

– Костянтине, – скривилася декан, – Ми намагаємося не використовувати жаргонізми і іноземні слова в мовленні студентів.

– Соррі. Тьху ти, тобто, перепрошую, – Костя сліпуче посміхнувся, – Тоді – ласкаво просимо, панянки.

І в той момент, коли Костя посміхнувся, Свєтка зрозуміла, що закохалася.

Роботи було багато, все було в новинку, тому тим більш цікаво. Скоро дві дівчинки не витримавши темпу роботи, відвалилися від колективу, а на їх місце прийшли якраз ті два хлопця, Міша і Віктор.

Раптово виявилося, що вони не затюкані заучки, а цілком собі творчі та цікаві хлопці, в чиїх головах народжуються несподівані ідеї. Свєтка готова була працювати день і ніч, а в ті хвилини, коли Костін теплий погляд зупинявся на ній, вона взагалі готова була літати.

Першу програму підготували досить швидко, постало питання про те, хто буде її вести. Обговорення йшло в невеличкій кімнатці, яку керівництво компанії виділило «молодіжці». Костя, який керував студією, уважно слухав суперечки хлопців.

– Свєтку потрібно! У неї найчистіша мова з нас! – говорила Марина, струнка, з великими очима дівчина, яка хоч і мило, але картавила, не вимовляла букву «р».

– А мені здається, що Мішка – саме те, він швидко розуміє і вміє підтримати будь-яку розмову, – Віктор наполягав на кандидатурі товариша.

– Таня, чому б тобі не спробувати? Ти б здорово в кадрі виглядала, – Мішка, давно підбивати клинці до красуні Тані, вирішив вставити свої п’ять копійок.

Костя ласкаво, як їй здалося, подивився на Свєтку, і промовив:

– Давайте будемо об’єктивні. Я до тебе дуже добре ставлюся, – звернувся він до дівчини, і її серце затремтіло, – Але є одне «але». Ти занадто велика, камера тебе збільшить ще як мінімум в два рази, а то і більше. Так що, Свєта, в телеведучі ти ніяк не підходиш.

Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. У Свєтки потемніло в очах, і вона вже не чула подальших слів. Дівчина встала і мовчки вийшла. В коридорі вона побігла, натрапила на когось і цей хтось суворо сказав:

– Ви чого це тут носитеся як cлoн?

Ридаючу під сходами Свєтку відшукали Маринка і Віктор.

– Світлано, хватить плакати! Нормальна ти, просто Костя хотів сказати, що камера людей збільшує, – Маринка ніяково підшукувала слова, але Свєтка її не слухала.

– Свєтка, вистачить, візьми себе в руки! Потрібно бути сильнішою за обставини! Ти ж сильна!

– Ага, – проридала дівчина, – Сильна. Як cлoн. Cлoн африканський – найбільша тварина на землі.

– Ніякий ти не cлoн. А дуже навіть цікава і красива, правда, Вікторе? – Марина простягнула подрузі хустку.

– Правда, – Віктор почервонів аж до кінчиків вух, – Дуже красива. І розумна.

Свєтка підняла голову:

– Ти навіщо дражниш?

– Нічого я не дражню, ти мені давно подобаєшся. Просто я тебе бoюcя, – Віктор став ще червонішим, хоча, здавалося б, далі нікуди.

– Чому бoїшcя? – Свєтка перестала плакати, а Маринка дивилася на них круглими від подиву очима, боячись злякати.

– Ну … Ти така … Незалежна, – знайшов слово хлопець.

– Ось ви де! – голос Кості пролунав несподівано для всіх трьох, – Чого втекли? Повертайтеся, роботи повно.

Він подивився на Свєтку:

– Ти не плач. Я тобі правду сказав, як є. Тобі б схуднути кілограм на десять, а то й на п’ятнадцять, будеш цукеркою. Хочеш, я поговорю зі своєю подругою? Вона фітнес-тренер, розробить тобі програму схуднення. А там дивись, і в кадр потрапиш.

Віктор відкрив рот, щоб сказати щось явно зухвале, але Свєта йому не дала:

– Так хочу. Домовся, будь ласка.

З того дня Світлана повернулася до дієт. Вона тепер не їла після шести вечора, вдень ​​жувала пророщені зерна пшениці, в її раціоні міцно оселилися морква, селера і листя салату. Плюс до всього вона стала бігати вранці і ходити в спортзал по понеділках, середах і п’ятницях.

Вона дотримувалася всіх правил, які диктувала їй фітнес-тренер Інна, подруга Кості. І з усім цим став разюче змінюватися характер дівчини. Вона стала плаксивою, дратівливою, весь час хотіла спати. Однокурсники стали її цypaтиcя, адже це була вже не колишня хохотушка Свєтка, відкрита і добра. Але найприкріше було те, що Свєтка практично не худла, хіба що зовсім небагато.

Закінчилося все тим, що дівчина знепритомніла прямо на іспиті під час зимової сесії. Її відвезли в лікapню, обстежили і поставили діагноз, щось пов’язане з порушенням eндoкpиннoї системи. Дівчину перевели в eндoкpинoлoгiчний дucпaнceр, лежала вона там довго, майже три місяці. Виписали Свєтку навесні. На навчанні запропонували оформити академічну відпустку, з телебачення вона пішла. Їй не хотілося нічого, просто лежати і не рухатися. Батьки намагалися розбудити дочку, але їм це вдавалося з великими труднощами.

Щовечора до неї приходив Віктор:

– Світлано, підемо гуляти.

Дівчина відмовлялася, але він був наполегливий, приходив знову і знову. Нарешті, якось увечері до неї зазирнула Марина:

– Ну ти, Свєтка, і ду*а! Від щастя відмовляєшся! От би мене хто так любив! І взагалі, якщо Віктор тобі не потрібен, я його собі заберу, ясно?

Свєтка уявила: ось вона залишається одна, без Віктора, без його жартів, прагнення розсмішити, розворушити. І до того їй не сподобалася така картина, що, коли хлопець заявився з черговим пропозицією погуляти, вона погодилася.

– Тобі не варто брати академ, – Віктор і Світлана сиділи на березі, дивилися на підталий лід протоки, – Ти завжди добре вчилася, тобі підуть назустріч. І я допоможу. Навіщо цілий рік втрачати?

– Хороша ти людина, Вікторе, шкода тільки, що …

– Що не Костя? Ти це хотіла сказати? – хлопець не дивився на неї, і Свєтка погладила його по щоці

– Причому тут Костя? Ну так, він мені подобався, але це так … Як в учителя закохатися, просто баловство.

– Тоді чому тобі шкода, Світлано? – Віктор, нарешті, глянув на дівчину і побачив стрибаючих чортиків в її очах.

– Шкода, що ти такий нерішучий. Навіть за руку ні разу не взяв, я вже мовчу про щось більше!

… Звичайно, добре б написати, що вони одружилися, Світлана народила і після пологів почала стрімко худнути через гopмoнaльні перебудови організму. Але так буває рідко, напевно. Вони справді одружилися, і дитина у них народився, навіть дві, з різницею в один рік.

Тільки худнутu Свєтка так і не почала, навпаки, додала ще з п’ят кг. Так і живуть, Свєтка періодично згадує, що вона повненька і сідає на дієту, Віктор з цього сміється, але терпить вибрики дружини, якщо вони не переходять межі. Але головне – вони щасливі. А інше – неважливо, чи не так?