– Нам треба поговорити, – сказала по телефону Юля, – у мене для тебе новина.

– Я на роботі зараз, – відповів Павло, – давай увечері, заїду, добре?

– Добре, – погодилася вона, – буду чекати

Юля повернулася до курсової роботи, це остання в цьому семестрі, в наступному вже диплом. З Павлом вона познайомилася в одному з клубів, стосунки зав’язалися відразу. Все б нічого, та ось тільки одне велике, але – Павло був одружений. Дітей у них з дружиною не було, і він кілька разів говорив Юлі, що його розлучення – це питання часу. За рік їх відносин Павло став для Юлії всім. Він оплачував її квартиру і допомагав грошима. Юля була щаслива.

– Привіт, кохана, – цілуючи Юлю в коридорі, сказав Павло, – що там у тебе за новини?

Юля опустила очі і запросила його пройти в кімнату. Простягнувши Павлу тест на вагітність, вона сказала:

– Ось мої новини, Павло, у нас буде дитина.

Повисла пауза, він подивився на тест, потім на Юлю і сказав:

– Треба щось робити.

– Звичайно, – вигукнула вона, – прийшов час, тобі йти з сім’ї, ти ж давно хотів дитину.

– Не все так просто, – сумно сказав Павло, – як ти думаєш.

– Це я вже рік чую, – сказала Юля, – ти ж обіцяв, що підеш?

Вона заплакала, присіла перед ним навпочіпки і сказала:

– Не кидай нас, будь ласка!

Він підняв її з підлоги, посадив до себе на коліна, дав їй виплакатися, а потім сказав:

– Може, позбудемося від нього?

Юля схопилася: – Що ти таке кажеш? Хіба так можна, це наша дитина ?!

– Давай ми зараз заспокоїмося, – тихо сказав Павло, – а всі рішення будемо приймати виключно на холодну голову.

Він встав і пішов одягатися.

– Вже йдеш, – заплакала Юля, – а як мені бути з усім цим?

– Так, я зараз йду, – відповів він, – мені вже треба додому.

Він підійшов і поцілував її.

– Я завтра приїду, – сказав він, йдучи, – а ти чекай, ніхто вас не кине!

Юля посміхнулася і закрила за ним двері.

– Ось це я попав, – сідаючи за кермо, подумав Павло, – це ж серйозно все, а якщо Галя дізнається, що буде, скандал, розлучення?

Від цих думок холод пробіг по його спині, він струснув головою і поїхав.

– Щось на роботі сталося, – з тривогою запитала Галина, – ти сам не свій, розповідай?

– Так, нічого серйозного, – збрехав Павло, – звичайна рутина.

– Ну, тоді, – загадково сказала Галина, – у мене для тебе хороша новина.

Павло запитально подивився на дружину.

– Пам’ятаєш, – почала вона, – ми з тобою обговорювали питання усиновлення дитини?

Він кивнув. – Так ось, я знайшла одну дівчинку, – радісно сказала вона, – подивися на це чудо!

Галина показала фото немовляти на телефоні. Павло випростався і різко відповів:

– І що?

– Як що, Павло, – продовжила Галина, – це ж наша дівчинка, давай її удочеримо?

– Ні, – різко сказав Павло, – я не хочу, я проти!

– Чому, – здивовано запитала дружина, – ми ж сто разів це обговорювали?

– Я передумав, – грубо відповів Павло, – я взагалі не хочу ніяких дітей!

Він швидко зібрався і вийшов з квартири, сів за кермо і поїхав кататися по місту.

– Нічого не зрозуміла, – подумала Галина, – добре, відкладемо цю розмову.

Близько дванадцятої ночі в двері Юлі постукали.

– Хто там, – тихо запитала вона, – відповідайте?

– Це я кохана, – пролунав голос за дверима, – Павло, відкрий, будь ласка!

Юля відкрила двері, Павло обняв її, почав цілувати:

– Прости мене, прости заради Бога, ти народиш цю дитину, обов’язково!

Душа у Юлі заспівала, вона міцно обняла батька своєї дитини і сказала йому на вушко: – Я тебе люблю!

Вагітність протікала добре, Павло і Юля чекали дочку. Чим ближче ставала дата пологів, тим більше у них було сварок. За тиждень до пологів Павло зник. На дзвінки і повідомлення він не відповідав, і у Юлі почалася icтepика.

– За що ти так з нами, – писала вона йому, – якщо ми були не потрібні, сказав би відразу, а так то навіщо?

Відповіді не було. Уже вночі у Юлі відійшли води, вона викликала швидку допомогу і її відвезли до пологового будинку. Вранці на світ з’явилося маленьке диво вагою три кілограми двісті п’ятдесят грамів. Коли Юля прийшла до тями, вона написала Павлу останні повідомлення: – У тебе народилася дочка. Але відповіді не послідувало.

Перше годування пройшло зі сльозами, на тлі сильного стресу молока у Юлі було мало, сусідка по палаті годувала дівчинку.

– Я не витримаю все це, – плакала Юля, – я не впораюся, я не зможу!

– Заспокойся, будь ласка, – співчувала сусідка по палаті, – інакше молоко не прийде, думай про доньку!

– Якщо мої батьки дізнаються, що я накоїла, – плакала Юля, – вони відмовляться від мене!

– А я б на твоєму місці так не думала, – строго сказала сусідка по палаті, – ближче них, у тебе нікого немає, і ніколи не буде, ти це запам’ятай!

Юля закрила очі і почала перебирати у себе в голові думки: – «За квартиру заплачено до кінця місяця. Сьогодні двадцять сьоме, грошей у мене ще на місяць є, але це всі мої гроші. Диплом я забрала. На роботу мені не вийти. Як я буду одна ростити доньку, яка з мене мати?»

Ранок. Виписка. Юля сиділа в кабінеті у завідуючої пологовим будинком, опустивши голову. – Подивися на мене, – сказала Регіна Андріївна, – в очі мені подивись, дуже прошу.

– Я не можу, – плачучи, відповіла Юля, – мені соромно. Я змінити нічого не можу, мені нема на що її утримувати, я відмовляюся від дитини.

Регіна Андріївна підійшла до Юлі і сказала: – «Скільки таких, як ти дівчаток, я побачила на своєму віку, скільки сліз бачила. Ну не потрібні ви своєму татові і що? Дитина в чому винна? Ти хоч знаєш, куди вона звідси після твоєї відмови потрапить?

– Знаю, – ридала Юля, – але я не можу інакше …

Написавши відмова від дитини, Юля в сльозах вийшла з кабінету. Зібрала свої речі і поїхала додому.

Кілька годин Юля пролежала на ліжку безмовно, дивлячись в одну точку. Дзвінок в двері повернув її в реальність. Нічого не питаючи, вона відкрила. На порозі стояли батьки. Побачивши в такому стані дочку, батько схопив її на руки і відніс в кімнату. Побачивши ліжечко, куплену коляску, Юліна мама вигукнула: – А дитина де?

– У пологовому будинку залишилася, – пошепки сказала Юля, – я відмовилася від дочки, мені нема на що її ростити, а наш тато пропав … Юля втpaтилa cвiдoмicть.

Батьки викликали швидку допомогу. Коли їй стало краще, батьки подзвонили в пологовий будинок:

– Регіна Андріївна? Доброго дня! Це мама Маслової Юлії, Валентина. Я знаю, що Юля відмовилася від дочки, ми разом з Юлею, хочемо її забрати, це можливо?

– Слава Богу, – з полегшенням сказала Регіна Андріївна, – дівчинка плаче сильно, з тих пір як мама пішла, приїжджайте, я вас чекаю!»

– Чому ти нам раніше нічого не сказала, – низьким голосом запитав її батько, – ми ж сім’я, чи ти забула?

– Вибачте мене, – сказала Юля, – мені так соромно було!

– Одне зрозумій, дочка, – обіймаючи її, сказав батько, – з Павлом чи без Павла, вона наша внучка і наша кров і іншого не дано!

– Ти як її назвала, – запитала мама, – ім’я- ж у внучки є?

– Надійка, – ласкаво сказав Юля

На очах у Юлі Регіна Андріївна розірвала її відмову. Новоспечений дідусь з гордістю тримав внучку на руках. Доїхавши до будинку, молода мама і бабуся почали клопотати з дитиною. Коли всі справи були завершені, і сім’я зібралася вечеряти, батько підійшов до Юлі і сказав:

– Поїдемо додому донечко? Ми не залишимо тебе тут одну. Так, не Київ і навіть не Київська область, але хіба це важливо зараз?

Юля обняла тата і сказала:

– Дякую за те, що ви є у мене!

А в кутку кімнати, спостерігаючи всю цю розмову, тихо плакала від радості Юліна мама.