-Мам, тату, я, напевно, скоро одружуся. Батьки перестали жувати і здивовано дивилися на сина.

-Як це розуміти?

Що означає «напевно»?

На кому?

— почав уточнювати батько.

-Ну, є в мене дівчина, я вам не розповідав ще, але ми з нею вже рік знайомі, півроку зустрічаємося …

-І що за дівчина? – поцікавилася мама. -Гарна дівчина, просто ви її не знаєте. Батьки переглянулись.

-Ну так, а що з весіллям? -Я ще не впевнений, що готовий.

У Тетяни Іванівни рот розплющився від подиву. -Що це означає?

А що з приводу дівчини?

-Ну Лера згодна. Це вона запропонувала, а я попросив подумати.

Батько трохи слиною не подавився.

— Подумати? Оце часи, оце звичаї! То ти її любиш чи ні?

-Люблю я її, але мене її батьки бентежать! -Вони погані люди? -Ні, просто не такі забезпечені як наша родина.

-Ну і що такого у цьому? Як це відноситься до твоєї любові до цієї дівчини? – розгубився батько.

-Прямо!

Вони не зможуть нам допомагати! Ось ви мені і квартиру, і машину купили. А батьки Лери в цьому сенсі марні!

У подружжя роти залишилися відкритими , а потім Олег Михайлович розлю тився: -А ну давай сюди ключі від машини та квартири.

Зараз же! Вони все одно на моє ім’я оформлені. Відтепер сам добиватимешся, щоб почати думати, як мужик! Боже, кого ми виростили?

КІНЕЦЬ.