— Господи, худа якась. Вона хоч готувати вміє? Чи, не дай Боже, вегетаріанка якась? Дивишся і тебе на траву підсадить, — висловила Ольга Захарівна своє ставлення до дівчини, яку її син, Антоне, привів познайомити…

— Навіщо тобі чоловік без освіти?

Як ти будеш з ним жити?

На що?! — висловила своє «фі» мама Наташі, до якої прийшов знайомитись Антон… Незважаючи на протидію матусь, Антон та Наташа одружилися.

Вони любили одне одного, і ніхто їм не указ. Наташа працювала медсестрою у ліkарні, Антон – слюсарем на заводі. Спочатку вони жили в кімнаті, котру їм виділили у гуртожитку. Жили мирно, дружно, у коханні та злагоді, у всьому підтримуючи один одного…

Свекруха, приходячи до них, насамперед влаштовувала ревізію в холодильнику: — Це вчорашній суп?

Ти цим зібралася годувати мого сина? — обурювалася вона.

— У нас ще салат є, — відповіла невістка.

— Салат?! Чоловіка м’ясом треба годувати, а не травою!

— Мама! Наталя дуже смачно готує. Мені подобається її куховарство! Чи не лізь до неї! — захищав дружину Антон… Теща теж не відставала від свави.

— Ти досі вручну стираєш?! Чоловік не спромігся тобі пральну машинку купити?!

— Мама! Не все одразу! Ну куди мені зараз пральну в гуртожитку?! — захищала чоловіка Наталя…

Минуло два роки. Антону від заводу виділили двокімнатну квартиру. Насамперед чоловік купив дружині пральну машину. А ще у них поповнення в сімействі. Наташа народила одразу двійню: хлопчика та дівчинку. Вони так само живуть дружно, в коханні, допомагаючи один одному у всьому.

І так само, варто двом сваям зійтись разом, як вони влаштовують сварkу. Кожна підкреслюючи уявні недоліки чужої дитини. Антон з Наталкою вже звикли до цих сварок, і не звертають уваги на суперечку своїх матерів. Тільки тишком-нишком сміються над їхнім словесним перлом. Мамочок вже не переробити.

КІНЕЦЬ.