Анна Василівна до свого сина у місто їздить не часто. Самі розумієте, як важко витягти людину із звичного середовища існування. Вона жіночка вже немолода, все життя у селі прожила, господарство доглядала.

А тут Юра у гості запрошує, вона не може й до вечора діждати, коли вже можна свою сумочку забрати і в рідні місцини поїхати. Тому гостей зазвичай приймала у себе.

Але потім Юрій одружився, тому контакт із матір’ю трішки і втратився. Невісточка вважала, що свекруха не приїжджає, бо має особисту неприязнь до неї.

Якось Юля зателефонувала Анні Василівні, попросила в неї приїхати, розмалювала цікаве проведення часу: і по місту погуляють, і кафе відвідають, і в музей та театр сходять. Та жінка лише все заперечувала та казала, що це її взагалі не цікавить.

Юлія дуже засмучувалась та не знала, що їй робити. Чому ж матір чоловіка її так не злюбила? Що поганого вона зробила? Довго вона плакала та намагалась зрозуміти причину, а все даремно.

Пані Анна що приїде, то на вечір уже на автостанції сидить.

Та якось молода пара приїхала в село на відпочинок і в гості заглянула сусідка, хотіла щось позичити. Анни Василівни вдома не було, а Юля завела розмову з жіночкою, от саме тоді і дізналась, у чому причина такої поведінки свекрухи.

Річ у тім, що до всіх зручностей, які прийнято будувати у квартирах вона не звикла.

Тут, у селі, виходиш на подвір’я, і от все тобі є на місці. У дітей вона просто не знає, куди податися. От і їде додому, аби проблем не створювати.

Юлія лише розсміялась. Вона вже собі надумала цілий сценарій того, чому її не любить свекруха, а виявилось все занадто просто. Розмовами та запрошеннями Анну Василівну діти більше не мучили. Стали самі частіше у село їздити та старенькій допомагати.

КІНЕЦЬ.