Мені непросто пояснювати свою життєву ситуацію, але я дійсно зараз потребую поради, яка могла б змінити моє життя на краще, адже зараз дуже важко мені знайти спільну мову з найріднішою людиною, а так хотілося б зробити це.

Останнім часом, щиро кажучи, мені зовсім не хочеться спілкуватися зі своєю рідною мамою, я люблю її, але вона така важка людина.

Три роки тому не стало нашого тата, мама стала сумувати за ним дуже.

Наче все було добре, але потім, десь через рік після того, мій молодший брат одружився.

Мама стала його просити, щоб він з дружиною жили з нею, щоб не залишали її.

Вона все це пояснювала тим, що вона сама не може, важко їй одній.

Брат погодився і вирішив залишитися і його дружина теж, хоча я на її місті не хотіла б жити зі свекрухою, маючи своє власне житло.

У дружини брата мого була своя квартира, вона стала шукати людей, щоб здати її в оренду, адже плата за квартиру дуже допомогла б їм у фінансовому плані.

Та поки шукала, то квартирантів, то брат сам не хотів вже жити з мамою, бо вона вже й його постійними скаргами втомила серйозно.

Я думала, ну, напевно невістка з мамою не помирилися та й роз’їхалися, але справа була не в тому.

Як тільки брат з дружиною поїхали, мама стала телефонувати мені щодня ще й по декілька разів.

Мама мені постійно скаржилася, що вона нікому не потрібна, що ми до неї вже байдужі, у нас свої сім’ї є.

– Я викину свій телефон взагалі, раз ви мені не телефонує, я набридла вам, – якось сказала мама мені.

Вона говорила досить серйозно, ніби переконувала і себе і мене, що це дійсно так і є, що це чиста правда.

Я пояснила, що можу телефонувати лише ввечері, адже рано збираю дітей до школи, сама спішу на роботу, весь день на роботі, потім прибігаю додому і беруся готувати вечерю, мамі телефоную щодня на хвилин 10, на більше я часу не маю.

Та мама наче не розуміє, стоїть на своєму і все.

Каже, що ми в гості не приходимо, але я щовихідних забігаю до неї попити чаю і поговорити.

Якось запропонувала своїй мамі, що допоможу їй прибрати, так мама мало не плакала, сказала, що це я їй так натякаю, що в неї в квартирі дуже брудно.

Я вже слова підбираю, що їй говорити, а що ні, але вона завжди знайде на що образитися.

Якось дзвонить мені і каже, мовляв, я оце думаю про своє майбутнє, напевно доведеться квартиру таки продавати, адже доглядати мене буде нікому, ви постійно зайняті, буду в будинку для літніх людей доживати свій вік, я вже вирішила все, так і буде.

Я вже навіть не знала, що їй на це сказати.

Ми любимо свою маму, їй лише 64 роки, але їй все недогода.

То не те сказали, то не так зробили, то вчасно не подзвонили, то в гості не запросили.

Зараз таке непросте життя, й так турбот вистачає щодня, а мама наче не розуміє цього.

Постійно зараз якісь образи та скарги від неї, а з часом їх більше лише.

Я вже так втомилася, що іноді й телефон брати не хочу, але беру, адже вона моя мама.

Як мені правильно бути, як спілкуватися з нею, щоб вона на мене не ображалася постійно?

КІНЕЦЬ.