Вранці все йшло не так. У мене зламалася машина, і мені довелося їхати на роботу автобусом. Але була година пік, і всі автобуси були заповнені.

Я довго чекав на зупинці, перш ніж зміг сісти в один з автобусів. Було вільне тільки одне сидяче місце. Мене зачепила одна жінка і буквально кинулася вперед, щоб сісти на це місце.

А потім вона згадала, що з нею ще дівчинка є. Вона покликала дівчинку до себе, хоч вона нормально стояла. Мені знову довелося відсторонитися, щоб і ця дівчинка пройшла.

Жінка все не заспокоювалася. Оглянула вона довкола і бачила, що поряд спить молодий хлопець.

Ось тоді вона вирішила його штовхнути, щоб він прокинувся і поступився місцем дівчинці. -Поступися своїм місцем дівчинці, — наказним тоном сказала жінка.

Хлопець прокинувся, спочатку не зрозумів, що від нього хочуть, а потім спитав: -А ця дівчинка теж із нічної зміни їде?

-Ні. Не з нічної, — тихо відповіла жінка.

-Тоді більше не турбуйте мене, — суворо і трохи розгнівано сказав хлопець.

Жінка не знала, що й відповісти. Добре, що вона нарешті замовкла і не говорила всю дорогу, а дівчинка спокійно стояла і не скаржилася ні на що.

Видно було, що хлопцю треба було виспатися, бо він із нічної зміни їхав на навчання. Я так поважаю людей, які ставлять собі за мету і досягають її всіма можливими методами.

А одинадцятирічна дівчинка точно змогла б постояти в автобусі і з нею нічого страшного не сталося б. Може я, або цей хлопець неправий, але я думаю, що вчинив він дуже правильно. Навіщо поступатися місцем дівчинці, якій вже не п’ять, і вона спокійно стоїть.

А хлопцеві ж треба було поспати хоч годинку. Це ж така праця і вчитись, і працювати. І місце йому було потрібніше. Ось він і наполяг на своєму і правильно зробив. Ось шаную я його.

КІНЕЦЬ.