Мій брат Володя ще після навчання взявся за власну справу.

Вирішив відкрити будівельну фірму. Спершу взяв на роботу своїх знайомих. На нього працювало двоє людей, виконували будівельники здебільшого невеликі замовлення:  вирівняти стіни, замінити двері, покласти плитку. Людям подобалася гарна робота, тож вони почали робити рекламу. Розповідали про гарних робочих своїм рідним, друзям, колегам.

Врешті-решт це спрацювало й Володя почав отримувати великі замовлення на будівництво будинків.

Фірма розширилася, брат взяв на роботу більше людей.

Якось пропонував і мені прилучитися до його справи, але я відмовився. Знаєте, я радий, що у брата все вдалося, але вважаю, що такий бізнес надто ризикований та нетривкий.

Коли моя дружина народила вдруге, ми задумалися над розширенням. Двокімнатна квартира стала замала для сім’ї з чотирьох людей. Катя запропонувала купити ділянку за містом й розпочати будівництво власного будинку. Володя міг би допомогти, як для своїх зробити знижку. Кошти ми отримаємо від продажу квартири її бабусі.

Я поговорив з Володею, він обіцяв взятися за будівництво весною або на початку літа.

Ми віддали йому всі кошти від продажу квартири й стали чекати.

Через два місяці після нашої розмови розпочався корон _авірус. Люди не хвилювалися за те, який вигляд має їхнє житло й боялися розпочинати будівництво чогось нового. Тепер кожен дбав про власне здоров’я.  Фірма брата застигла на місці, замовлень більше не було, а людям потрібно з чогось жити.

Володя довго не думаючи, розрахувався зі своїми робочими з тих грошей, які ми дали на ремонт.

Цілий рік ми жили в очікуванні, коли це все жахіття закінчиться. Світ помалу почав відновлюватися після великого застою. Ми не виняток.

Я зустрівся з Володею, щоб обговорити план-проєкт будинку.

Брат надав мені усі чернетки й розповів як відбуватиметься будівництво. Мене все влаштовувало, на тому й розійшлися.

Минуло декілька місяців, а ремонтні роботи на нашій землі так і не розпочалися.

Я знову зателефонував до брата й запитав в чому причина.

Він пояснював, що вони чекають на постачання матеріалів, тому ще не почали.

Брат годував мене виправданнями пів року, поки мій терпець не увірвався. Я поїхав до Володі додому й сказав повернути мої гроші. Якщо його фірма не в змозі виконати замовлення клієнта, я знайду іншу. Володя не знав, що мені говорити.

Коли я вдруге повторив своє прохання, брат зізнався, що грошей немає.

-Як немає? Так ти ж нічого не зробив, ні цеглинки не поставив! Куди ж поділися мої гроші?!

-Я розрахувався ними зі своїми боргами.

-От який ти цікавий! А мені що тепер робити, як Каті в очі дивитися! Ти ж мій брат, ми довіряли тобі.

Тим більше гроші ці, дружина дала, вона квартиру своєї бабусі продала.

Не знаю, де ти їх шукатимеш, але щоб через місяць усе повернув до останньої копійки.

Володя не знайшов кращого виходу, як зателефонувати нашій матері й поскаржитися на мене.

Вона вважала, що я чиню несправедливо стосовно брата.

У нього зараз складний період, бізнес розпався, він сам залишився без роботи, а тут ще я зі своїми проблемами. Тобто вона вважає, що я повинен зачекати, коли у Володі все налагодиться й тоді вимагати гроші.

Я не збирався входити в становище Володимира. А про моє становище хто подумає? Дружина кожного дня запитує про ремонт, хоче поїхати на куплену територію подивитися, що там вже зробили.

Мені страшно подумати, який скандал вона влаштує, коли дізнається, що наших грошей немає.

Через місяць Володя повернув кошти, мама сказала, що йому довелося взяти кредит під заставу власної квартири. Брат зі мною спілкуватися не хоче, мати теж образилася.

Мені ж байдуже до їхніх образ.

Ми звернулися в іншу фірму, будинок будується, до літа зможемо переїхати. Краще з чужим загубити, ніж зі своїм найти.

КІНЕЦЬ.