Колись, як ми тільки одружилися з Дмитром, моя майбутня свекруха мене запросила до себе в гості.

Мати чоловіка накрила стіл на своїй кухні.

Вона поставила якісь млинці переді мною, варення та кабачкову ікру, мовляв, готувала все сама.

Я, щиро кажучи, відразу не зрозуміла що то за млинці і з чого вони зготовлені, якісь дивні були вони на вигляд і на колір.

З чим їх їсти: з варенням, чи з ікрою, я не знала.

А коли скуштувала, то була дуже здивована, неприємно, на жаль, адже у тих млинцях зустрічалося все: рисова крупа, гречка попадалася.

Я вже не втрималася від того смаку і запитала у своєї свекрухи з чого вона ті млинці готувала.

– З усього, що було під рукою, – спокійно відповіла вона мені. – Взяла все, що в холодильнику було, щоб не пропадало.

Мені вже й їсти перехотілося. Навіть чай не пила.

– Я не люблю кожного дня біля плити стояти, – продовжувала мама мого чоловіка. – Борщ я варю на неділю, макарони чи кашу десь на дня 3. Якщо щось у нас не з’їдається, стоїть днями в холодильнику, я його знову в діло пускаю. Для чого добру пропадати?

Я, щиро кажучи не розумію такого, ні моя мама, ні бабуся, ні я сама ніколи на пару днів в перед нічого не готували.

Після того свекруха часто приходила до нас в гості і завжди заглядала в наш холодильник.

– Що ж ви їсти будете? У тебе там нічого немає. Абсолютно порожній холодильник, жодної каструлі в ньому не стоїть.

Я пояснюю матері чоловіка, що зараз почищу відварю свіжу картоплю, насмажу сковорідку котлет і зроблю салат до них.

Що я готую вечерю, а не на тиждень вперід.

Відтоді мама чоловіка приносе нам, як не торбу пирогів, то каструлю голубців, то запечену качку вчорашню.

Ми те все не з’їдаємо, майже все викидаємо, бо любимо їсти свіже.

Мені шкода грошей свекрухи, адже вона вже на пенсії, прошу, щоб не носила те все нам.

А на день народження мені свекруха подарувала каструлю на цілих 7 літрів, щоб я вчилася правильно варити борщ.

Я вже не знаю, як мені їй все пояснити.

Я готую свіжу їжу, в холодильнику у мене ніколи немає багатоденних страв, я готую так, щоб ми з чоловіком з’їли за один раз, щоб нічого не розігрівати і на завтра не залишати.

Я завжди мовчу свекрусі, коли вона повчає мене.

Але хіба це нормально?

Коли приходимо до неї, то я ніколи там нічого їсти не хочу, бо не знаю з чого воно зготовлене, якої свіжості продукти і скільки вони днів стоять.

Добре, вона у себе вдома господиня, робить усе на свій лад.

Але навіщо мене вчити цьому?

Як мені все прямо сказати свекрусі, щоб вона не ображалася на мене, але й більше не повчала мене?

КІНЕЦЬ.