Мене останнім часом прямо з себе виводять батьки чоловіка. Скільки разів уже намагалася їм пояснити, що в труні кишень немає і з собою все не потягнеш, а вони вдають, що й не розуміють про що я.

Ми з чоловіком живемо у двокімнатній квартирі. В нас троє дітей. Двушка у звичайному старому панельному будинку, але площа явно для сім’ї з п’яти осіб недостатня.

А батьки чоловіка мають трикімнатну квартиру та живуть там удвох! А ще вони мають заміський будинок. У тому будинку вони мешкають майже цілий рік, а в квартиру перебираються, коли наступають зимові холоди.

Там у них простора ділянка. Свекри спорудили там свій пенсіонерський рай. Є й гойдалка для онуків, а влітку ставлять великий надувний басейн. Наші діти теж люблять бувати там у них у гостях.

Нині нашій молодшій дочці вже скоро три роки. І за всіма параметрами варто було б її вже відселяти до дитячої. Але старші діти у нас – це два хлопчики. Ось поки донька маленька, тут, звичайно, питань немає. Але ж діти ростуть мало не щодня!

Я стільки разів намагалася донести до свекрухи думку, що нам треба було б розширюватися. Діти ростуть і не може дівчинка вічно жити з хлопчиками в кімнаті. Але свекруха ніби не розуміє.

Я пропонувала свекрусі розміняти їхню трьохкімнатну квартиру. Купити їм простору одокімнатну. Нині на ринку нерухомості є непогані варіанти. І площі хороші можна знайти і просторі кухні, що там навіть диванчик увійде, щоб онукам було куди з ночівлею до бабусі приїжджати.

А різницю, що залишилася, з продажу віддали б нам. Ми в такому разі змогли б дозволити собі розширитися, а не тулитися у своїй двушці. Так ні! Ось я її логіку взагалі не розумію! Вона ніби з собою все це в могилу потягне!

Свекор наче проти моїх ідей не заперечує. Але ось він по життю якийсь такий ніякий. Без дозволу своєї дружини він точно робити нічого не буде. Але ж вони по-справжньому, у тій квартирі своїй, живуть у році пару місяців! А більшість вона простоює порожня. Виходить, що свекри зі своїх пенсій комуналку оплачують, але насправді у квартирі і не живуть!

Добре, вас не влаштовує варіант із продажем. Гаразд. Але ж можна й обмінятися! Їх троячку на нашу двійку. Але й тут жодного розуміння з їхнього боку. Свекруха завжди щось вигадує про «свій звичний уклад». Мовляв, вона стільки років тут прожила. У своєму районі їй зручніше, і магазини вона все знає, і поліклініка у них на подвір’ї. Коротше, знову щось невиразне.

Ось поясніть мені, що з людьми на старості відбувається?! Невже вони не розуміють, що все, що вони зараз мають – воно все одно нам дістанеться. Адже мій чоловік виходить єдиний спадкоємець. Інших дітей у свекрів немає.

То яка тоді різниця, коли це станеться? Тим більше ми ж не хочемо вигнати свекрів на вулицю. У них за будь-якого розкладу залишається своє житло.

Нещодавно знову цю тему у розмові зі свекрухою порушила. Та обіцяла «подумати». А мене вже трусить від її обіцянок. Вона вже стільки разів мені це обіцяла. Але ці обіцянки ще жодного разу навіть не просунулися.

Ось дратують такі жадібні батьки. Про що взагалі такі люди думають? Що їхні діти та онуки мають любити просто так? Чи за те, що вони допомагати нікому не хочуть, а лише над багатствами своїми чахнуть?