– Іванка приїхала! Така святкова, а красива яка … Підеш до неї? – Лариса застала брата біля мотоцикла, якраз коли він його ремонтував. Борис, схилився над мотоциклом, намацуючи потрібний проводок.

Помітивши, як сестра, задихавшись забігла в гараж і розповіла новину, Борис, випрямився, витер брудні руки ганчіркою, і спокійно сказав: – Ні!

– Як це ні? Це ж Іванка! З сім’єю в гості до тітки приїхала.

– Ну й що? – не втрачаючи спокій запитав хлопець. – Мені все покинути і бігти?

Лариса, здивувалася, відповіддю брата, сіла на лавці біля гаража, і продовжила: – Ти, що на сонці перегрівся? Хто ще шість місяців тому, ходив за Іванкою як хвіст ? Ти ж кохаєш її, принаймні, мені так здається…

– Правильно. Здається…

– Ти дивись, який гордий! А Іванка, до речі, розпитувала про тебе. Сама запитала. Виходить, пам’ятає тебе, можливо, нарешті і відповість тобі, як говорять, взаємністю. А ти ніс воротиш… Що з тобою, Борисе, я тебе не розумію. Я ж допомогти тобі хочу, а ти…

Борис сів на лавку, поруч з сестрою, все мнучи ганчірку в руках. – Та не потрібна мені ця Іванка, розумієш, зовсім не треба. Приїхала, питала – і що з того?

– Може вона зрозуміла, що покохала тебе, – роздумувала Лариса, – Може за цей час, що її не було, вона зрозуміла, що краще тебе нікого нема.

– Навіть якщо це і правда, мені вже це не цікаво.

– Образився, чи що? – Лариса співчутливо подивилася на брата, – Розумію, коли ти бігав за нею, вона королеву з себе строїла, недоступну красуню… Хача, Іванка, і справді красуня, – Лариса, знову, подивилася на брата, – Та й ти хлопець, нівроку, не гірше Іванки, оце б гарна пара була.

– Не хвилюйся і не вмовляй мене Ларисо, я все одно не піду

– Чому?

– Повторюю, мені це не потрібно, потім все дізнаєшся.

– То й сам розбирайся, – махнувши рукою сказала Лариса.

…Ще якихось паро місяців тому, Борис, був готовий бігти за машиною, як тільки дізнався, що Іванка з батьками їхали в місто. Їхали назавжди. Він не побіг, він поїхав на мотоциклі, провівши до самої траси.

Вдома батьки заспокоювали Бориса:

– Покохати не пpuмycиш, вона і не дивилася в твою сторону, – сказала мати, і мала рацію.

Борис ніяк не міг припинити думати про Іванку. Закриє очі і бачить її. Вона, і справді, була дуже красива, струнка, розумна. Люди в селі, дивувалися, дивлячись на неї, як у Руденків дочка така красива виросла.

– Ну точно принца відхопить, якщо не принца, то бізнесмена точно – говорили односельчани.

Борис вже помив руки, скинув футболку, і став вмиватися в умивальнику, не жаліючи прохолодної води.

– Значіть, піде до Іванки – подумала Лариса.

Лариса і саме не знала, чи треба йому починати все спочатку. Але ж Іванка сама запитала про брата, видно сама має бажання зустрітися. Лариса зайшла слідом за братом в хату і побачила, як дістав чисту сорочку, нові штани. – «Все, точно до неї йде, міцно зачепила. Хоч би не мyчuлa Бориса. Зразу сказала «Так» чи «Ні» -подумала Лариса.

Стало вечоріти, у повітрі відчувалася легка прохолода, денна втома розчинилася у цій прохолоді, і хотілося, нескінченно, дихати і дихати цим повітрям. Борис вийшов з хати, і пішов в сторону річки. Лариса вискочила за ним. – «Куди ж це він пішов, наче ж до Іванки збирався, тобто до її тітки» – вона не втрималася і пішла слідом за ним.

На березі річки лежало величезне повалене дерево, і Борис сів на нього, потім піднявся, і став вдивлятися в далечінь. Дівчина в світлому платті наближалася до нього. Він підбіг до неї, міцно обійняв двома руками, немов крилами, відчуваючи тепло її тіла, запах її волосся.

– Як я за тобою скучив, думав не дочекаюся вже вечора, – зізнався він. Привіт Оксаночко, дорогенька.

– Привіт, Борисе – вона тихо розсміялася, від того що було добре від цієї зустрічі. – Оксана на секунду задумалася, наважувалася, питати чи ні. Але Борис відчував застигле в її очах питання. – Чому мовчиш? – запитав Борис.

– Говорять, Іванка Руденко до тітки Галі в гості приїхала …

– Аааа, зрозумів тебе, Лариса мені вже сьогодні сказала. Щоб мені, навіть, про таке не думала. Це вже немає ніякого значення. Це в минулому. І взагалі, виходь за мене, я для себе вже все вирішив.. А ти?

– Я.. Я..? Я подумаю, потрібно ж подумати

Борис вмить став серйозним.

– Хоча б декілька секунд подумаю, – Оксана із всіх сил, намагалася, стримати посмішку.

– Декілька секунд? Ну, тоді думай, – Борис зрадів, і став голосно рахувати секунди.

– Все, Все, я згодна!

Лариса не чула їхньої розмови, вона стояла подалі, щоб не видати себе. Соромно було слідкувати за рідним братом, але вона зраділа, коли побачила Бориса з Оксаною. Приємна, мила дівчина, яку раніше вона і не помічала. І ось виросла, розцвіла і стояла тепер з її братом.

Лариса прийшла додому, сіла на лавку. Вона почула дівочий сміх, до воріт прийшли Іванка і її подружка Ніна.

– Ларисо, а що брат не виходить? Клич його. Я думала він, як завжди, мене в тітки Галі буде чекати…

Лариса покликала Іванку, і тихо сказала: – Не вийде він, а точніше, зайнятий Боря.

– То ти ж скажи йому, що це я прийшла, він зразу вийде, – Іванка торкнулася волосся, поправляючи зачіску, – до того ж, сама прийшла – гордо вимовила вона.

– Не вийде. Не прийде, це марно.

– І чому це? – на красивому обличчі Іванки з’явилося, якесь здивування.

– Чому? – На гарному обличчі Олени з’явилося здивування.

– Тому що, як то кажуть, на чужий коровай рота не роззявляй. – Відповіла Лариса. – Ну, ти що, хотіла, щоб він тебе одну сидів і чекав, надіявся і вірив? Так ти ж йому ніяких надій не давала . У Бориса дівчина є, так що пізно, поїзд пішов.

– І хто ж це така?

– А воно тобі нащо ? Ти приїхала-поїхала, а він тут, він знайшов собі дівчину.

-Та не дуже то й треба було, це я так поцікавилася, просто зустрітися хотілося, вчилися разом. Теж мені «коровай» знайшовся …

– Коровай не коровай, тільки ти вже лізь. До побачення, Іванко, вибач,але в нашому будинку для тебе женихів немає.

Лариса зачинила ворота і знову подумала про брата.

– Оце ж, моледець, Борис у нас. Навіть не здригнувся, і не побіг. Цікаво чиє весілля перше зіграємо: моє з Віталіком, чи Борисове з Оксаною. А може два зразу? – Від приємних думок посмішка не сходила з обличчя Лариси, і ще від того що абсолютно спокійна за брата, хоч і молодий, а стрижень свій є, такого не підкупиш обіцянками.