Докори сумління мене тепер, мабуть, будуть переслідувати цілісіньке життя аж до смерті. Так, навіть не здивуюсь. Коли я була молодшою, то все сприймала як потрібне.

Тобто навіть не задумуючись, брала у батьків гроші, брала, коли не вистачало, вимагала ще, та навіть не задумувалась, як вони ці гроші заробляють, де на собі економлять, та чи вистачає їм взагалі хоч на їжу?!

Родина моя була з села. Мама займалась господою, батько працював у лісі, та по різних підробітках. Хоч ніби здається, що роботи такої важко знайти, та дома він не стикався.

Руки мав опухші від важкої праці.Мама так само. Вона сама по собі була невеличка, худа. Її руки завжди мені здавались несумісними з її тілом, та мені ніколи не доводилось задумуватись про причину.

Коли я вступила до університету, то грошей потрібно було багато. На навчання, одяг, харчування, оренду житла. Навіть за гуртожиток доводилось платити.

До того ж я була молодою дівчиною, мені потрібні були кошти й на косметику, та й до ресторану чи просто кіношки сходити хотілось з друзями.

Батьки завжди давали мені гроші.

Я приїду в гості на вихідні – дали. Подзвоню, коли скінчились – через парочку годин скинули. Бо в селі інтернету немає, тож з картки на картку перевести самі не можуть. Доводилось чекати на автобус та їхати до банку. Та вони це робили. Відкладали свої справи і їхали.

Пройшло декілька років. я вже закінчила університет, почала самостійно працювати. Відразу пощастило потрапити в непогану фірму через батьків знайомої, тож зарплатню я також мала в принципі непогану.

З усім тим, батьки все так само продовжували мені надсилати кошти, а я сприймала все за звичайні речі. Хоча мала вже й сама якось їм допомагати. Поки мені не тикнули пальцем, я того не зрозуміла.

На Різдво ми зібрались великою родиною всі разом. Мама накрила стіл, з того, що мала. Купила в магазині тільки хліба та оселедця. Тітка, сестра мами, відразу запитала, чи все добре з фінансами. Вона була тактовною, та дуже любила маму, тому спершу відвела її на кухню, де ніби нікого не було. Та за дверцятами холодильника присіла я в пошуках цибулі.

– Ой, та в нас все не так і погано! їсти є що, он, скільки м’яса бігає по двору! А гроші ми віддаємо донечці, вона ж в місті живе, їй потрібніше. З одягом то і в секонді одягнутись можна. Чи то в селі в брендовому одязі ходити потрібно? – мама нервово засміялась.

– Ото ти дурна! Твоїй донечці вже третій десяток! так, допомагати потрібно, та не все віддавати! Вона має розуміти, як то жити без допомоги, ви не вічні.

Постійно робити все за неї не варіант.

Тітка була цілком права…

Я оглянула свіжим оком мамин одяг, взуття.

Мене окинула фарбою. Воно було вже все таким старим та поношеним. В будинку почала помічати, настільки старий ремонт.. Батьки у всьому себе стримували, щоб дати мені копійку, яку я не потребувала.

Мені так стало соромно. Невимовно просто!Того ж вечора я поїхала до міста, та зняла кошти з карти, на яку мені батьки скидали гроші. Наступного дня привезла їх всі в конверті. Я не хотіла нічого пояснювати, тому сказала, що це їхній Різдвяний подарунок. Іншим чином вони назад гроші категорично не прийняли б.

Повертаючись до міста, попросила їх більше не скидати мені кошти, а піклуватись більше про себе, я вже доросла дівчинка.

Тепер, після тієї таємної розмови мами й тітки я щомісяця візьму собі за правило допомагати батькам. Будь-яким чином. Вони ж не молодіють, в решті решт.

КІНЕЦЬ.