Звичайно, молодятам хочеться жити окремо від батьків, але не всім це виходить. Ось і Каті з Ігорем не вийшло. Переїхала вона з молодим чоловіком у квартиру свекрухи, чоловіка у свекрухи не було, а квартира двокімнатна.

Молодята одразу вирішили, що це ненадовго. Ось тільки грошей трохи зароблять та візьмуть квартиру в іпотеку. Ігор їздив на заробітки. З одного боку, це погано, декілька місяців молоду дружину не бачитиме, але там зарплата хороша.

Так і залишилася Катя на деякий час в одній квартирі з Єлизаветою Петрівною. А та одразу чомусь не злюбила невістку. Адже чекала, що її красень син одружується з дочкою якогось начальника, адже вона сама працює бухгалтером на фабриці, звичайно, не головним, але й не простою робітницею. Значить, і у її сина має бути гідна дружина, і не важливо, що у невістки вища освіта, а її син, абияк коледж закінчив.

***

І ось Катя повернулася першого дня з роботи. Працювала вона мерчендайзером, товарознавцем. На роботі цілими днями тільки й робила, що товари по полицях розкладала.

Прийшла, втомилася, звісно. Присіла на хвилинку, відпочити і тут свекруха з роботи повернулася і одразу на кухню попрямувала:

– Ти нічого не приготувала? – одразу пролунав її вигук.

– Я тільки з роботи прийшла? – Спробувала виправдатися Катя.

– І що? Чекаєш, коли прийду і приготую поїсти?

– Зараз приготую.

Єлизавета Петрівна гордою ходою попрямувала до ванної кімнати, а невістка до холодильника.

– Яйця, ковбаси трохи. Зроблю яєчню, – вирішила невістка.

Посмажила кружальця ковбаси з цибулею. Додала чотири яйця. Посолила. Нарізала дрібно кріп і посипала зверху. Заварила свіжий чай. Зробила бутерброди з маслом.

Незабаром свекруха вийшла з ванної кімнати і попрямувала до кімнати.

– Єлизавета Петрівно, вечеря готова! – гукнула невістка.

– Зараз прийду, – зарозуміло сказала та у відповідь.

За хвилину з’явилася на кухні, критично оглянула стіл і запитала:

– І що ми тепер однією яєчнею харчуватимемося?

– Так у холодильнику більше нічого не було.

– То купи.

Катя промовчала, поділила цю нехитру страву. Більшу половину поклала на тарілку свекрухи. Та взяла ножик і виделку, що викликало у дівчини посмішку, спробувала страву і відразу зауважила:

– Чому недосолена?

– Єлизавета Петрівна, сільничка поряд з вами.

Але та, схоже, відповіді не почула і спробувала інший шматочок, більше.

Незабаром яєчня зникла. Невістка квапливо налила чай, поставила на стіл бутерброди. І тут же відбулося чергове бурчання:

– Могла б дорогою і цукерок шоколадних купити.

***

Після вечері Катя вимила посуд і попрямувала до ванної кімнати. Помившись засунула в машинку свій одяг та одяг свекрухи. Дістала з морозилки м’ясо і поклала на верхню полицю холодильника.

Тут у її телефоні заграла мелодія. І пролунав голос чоловіка:

– Привіт, рідна!

– Привіт мій коханий!

– Як ти там?

– У мене все добре.

– Мама не ображає?

– Ні, – і щоби перекласти тему розмови, запитала. – Ти як?

– Приїхали, влаштувалися. Завтра роботу почнемо.

Вони ще довго розмовляли здебільшого про кохання. Зрештою, розпрощалися.

І тут же заграла мелодія на телефоні Єлизавети Петрівни:

– Привіт мама!

– Привіт, синочку! Як ти там?

– Все добре! Завтра працювати почну. Мамо, я на хвилинку. Ти там Катю не ображаєш?

– Синочок…

– Мамо, все! Бо ти зараз розплачешся.

І син вимкнув телефон, а Єлизавета Петрівна розплакалася. Так прикро, з дружиною розмовляв так довго, а з матір’ю лише хвилинку.

“Ну, я їй влаштую!”

***

Наступного ранку Катя прокинулася від вигуків:

– Ти чому спиш?

– Так мені на пів дев’яту, – дівчина сіла на ліжко, ще не розуміючи, в чому справа.

– Зате мені на пів восьмої. Могла б підвестися, каву приготувати.

– Зараз приготую.

– Вже не треба. Сама приготувала, – перед нею стояла свекруха, уже одягнена.

Катя почекала, коли закриються вхідні двері і попрямувала до ванної кімнати:

«Так, не дарма кажуть, що жити від свекрухи треба якнайдалі».

***

Йшли дні Катя намагалася у всьому догодити Єлизаветі Петрівні, але та постійно знаходила до чого причепитися. Іноді хотілося насваритися на неї, але стрималася, так хотілося жити у мирі. До того ж вона знала, що одна свекруха виховувала сина, що вона нездужає, нервова робота. Точніше, це було пов’язано одне з одним.

І от якось на роботі у Каті задзвонив телефон. Глянула на напис «свекруха», але голос був хоч і жіночий, але незнайомий:

– Катю, Єлизаветі Петрівнізле. Її забрала швидка, відвкезли на Шевченка, це за парком.

– Що з нею?

– Поки не знаю. Я з нею їду у машині швидкої.

Катя відпросилася з роботи та кинулася до свекрухи.

***

Наступного дня, ближче до вечора, Єлизавету Петрівну перевели  до звичайної палати. Дівчина у білому халатику вела жінку до її нового місця, а Єлизавета Петрівна думала:

«Як я там буду. У мене ні халата свого немає, ні чистої білизни. І телефон невідомо, де».

Її довели до палати, поклали на ліжко.

Не встигла медсестра вийти, як двері відчинилися і зайшла… її невістка з двома пакетами. Підійшла до її ліжка:

– Як ви, Єлизавето Петрівно?

– Ой, Катю, прихопило щось!

– Ви не засмучуйтесь, все буде добре! – Почала розбирати пакети. – Ось туалетне приладдя, я їх сюди на поличку покладу, тут і вологі серветки. Ось ваш мобільний телефон. Ігореві не дзвоніть, не треба його засмучувати, ми з вами і так впораємося. Тут я вам поїсти принесла і м’які фрукти. Тут білизна, капці та халат. Зараз повністю переодягнемося.

– Катю, мені важко вставати.

– Я вам допоможу.

– Ти що…

– Все в порядку! Не хвилюйтеся!

Єлизаветі Петрівні було незручно і соромно, що перевдягає її, як маленьку.

Коли з перевдяганням було закінчено. Невістка сказала:

– Давайте я вас нагодую.

Усадила свекруху на ліжко.

– Катю, я сама.

Взяла ложку, руки тремтіли. Невістка тримала чашку з курячим бульйоном, іншою рукою витираючи їй губи, наче дитині.

Погодувала і почала збиратися:

– Єлизавета Петрівно, завтра субота, я прийду до десятої години. Вам що принести?

– Ой, Катю…

– Все, не засмучуйтесь! До завтра!

Дівчина вийшла. І тільки тут Єлизавета побачила, що всі три сусідки по палаті дивилися на неї:

– Невістка? – Запитала одна з них.

– Невістка, – і відчула, що їй вперше стало приємно вимовляти це слово.

– Дивись молода, а як допомагає! У мене дві невістки. Сини по разу приходили з ними. Так вони постоять поруч із чоловіками, посміхаються, а хвилин за п’ять уже ведуть чоловіків до виходу.

– А в мене донька, – з гордістю вимовила інша жінка. – Вона щодня приходить. Я через самотність на старості не переживаю, Танюша мене ніколи не покине.

Усі жінки були у віці, і ця тема у них була дуже популярною. Єлизавета більше мовчала, але в душі якось потеплішало, адже її невістка не така. І на душі спокійніше стало.

На ніч навіть сама, тримаючись за стінку, до туалету дійшла.

***

Наступного дня невістка прийшла з ранку. Єлизавета вже поснідала і їсти не хотілося. Катя дістала соковиту солодку грушу, очистила їй і почала відрізати по часточці і годувати свою свекруху, одночасно розповідаючи про свою роботу, про те, що її запрошують працювати до банку.

Ближче до обіду почала збиратися:

– Увечері до семи ще раз прийду.

– Дякую тобі… дочко! – тихо подякувала Єлизавета Петрівна.

***

Навіть коли вийшла на роботу. Катя все одно по двічі на день приходила до свекрухи у палату. Вранці тільки передавала передачу, а вечорами довго сиділи, розмовляли.

Син, звичайно, дізнався, що мати занедужала. Спілкувалися по телефону, і син з подивом зазначав, що мама весела.

***

Минуло кілька днів, і Єлизавету Петрівну виписали. Невістка заїхала на таксі, відвезла додому.

– Мамо, ти залишся одна, мені терміново в банк треба на співбесіду.

– Іди, йди, доню! Мені полегшало.

***

Повернулась увечері.

– Мамо, все гаразд?

– Сідай вечеряти!

– Тобі ж не можна поки що працювати?

– Це не робота, це на радість.

– А мене прийняли. Працюватиму в кредитному відділі, – стала ділитися Катя радістю зі свекрухою, коли сіли за стіл. – Обіцяли пільгову іпотеку дати. І зарплата на десять тисяч більша.

– Яка я рада за тебе!

– Ігор повернеться, ми одразу квартиру в іпотеку візьмемо. І знаєш, що я хочу. Сусіди навпроти свою трикімнатну продають. Я з ними домовилася, вони цей тиждень зачекають. Ігореві я сьогодні дзвонила, він зрадів.

Єлизавета Петрівна дивилася на неї щасливими очима.

“Тепер у мене є син і донька, і вони мене ніколи не покинуть”.

КІНЕЦЬ.