В Італію я поїхала в 37 років, коли втратила надію влаштувати своє особисте життя вдома.

Я собі подумала так – не щастить в особистому, то треба заробляти, щоб забезпечити собі майбутнє.

Для заробітків я вибрала Італію не випадково, там вже працювала моя мама, і я поїхала до неї.

Влаштувалася я на прибирання, заробляла гроші, а вечорами ходила на мовні курси і записала на танці.

Там я і познайомилася з Патриціо, він італієць, 35 років, ще жодного разу не був одружений.

Ми почали зустрічатися, і через кілька місяців я зрозуміла, що чекаю дитину.

Першою, кому я про це сказала, була моя мама. Новину вона сприйняла позитивно, тому що вже і не сподівалася мати онуків, а тут нарешті таке щастя.

Мама відразу сказала, що дитину ми виростимо, навіть якщо Патриціо відмовиться її визнавати.

Але Патриціо теж дуже зрадів новині, і відразу зробив мені пропозицію, чого від нього я аж ніяк не очікувала.

Ми одружилися і чоловік привів мене до себе додому. Тут і почалися мої основні проблеми.

З батьками Патриціо до одруження я бачилася всього раз, і не знала зовсім цих людей.

Живуть вони в Римі, мають власний будинок, нам віддали другий поверх, щоб ми жили окремо.

Але спокійно жити нам не виходить, свекруха не дає! Вона щодня по кілька разів заходить до нас і намагається встановити свої порядки.

Їй не подобається те, що я старша за її сина, вона не хотіла, щоб він зі мною офіційно оформляв стосунки.

Я думала, що таке буває лише в Україні, коли свекрухи пхають свого носа в усі справи, а виявилося, що свекрухи всюди однакові.

Свекрусі моїй, Анні, 56 років, свекру 58.

Нещодавно Анна покликала мене на серйозну розмову, виявилося, що вона мене ревнує до свого чоловіка.

Анна так мені і сказала, щоб я навіть не думала дивитися в його сторону, і вона не жартувала.

Мені від цього так неприємно стало, що словами не передати, я ж про таке навіть не думала! Як взагалі їй могло таке в голову прийти?

Не знаю, що мені робити, бо спокійно жити нам з чоловіком Анна не дає.

У нас народилася донечка, їй вже минуло 2 роки, ми щасливі, але через свекруху, яка все ускладнює, чомусь радіти не доводиться.

Я намагаюся навіть не спілкуватися з свекром, щоб зайвий раз не накликати на себе її гнів.

Так триває вже довгий час, і ця ситуація мені дуже не подобається.

Чоловікові я про це нічого не сказала, бо не хочу, щоб ще і у нього в голові були зайві думки.

Що мені робити з цим усім?

КІНЕЦЬ.