На старість Ганна Геннадіївна опинилася в незавидній ситуації. Свого житла у неї не було, довелося жити з дочкою і зятем. Євгенія пізно вийшла заміж, до Слави особливої ​​любові не відчувала, але втратити його дуже боялася. Останній шанс, як то кажуть. У пари народилося маля. З появою онука життя літньої жінки стала ще важче.

Хлопчик ріс кволеньким. Батько постійно перебував на роботі у справах фірми. Займатися дитиною йому було ніколи. Євгенія отримала довгоочікуване місце в адвокатській конторі, і втрачати його не збиралася. Тому вся тяготи виховання лягли на плечі бабусі. Зате малюк був у захваті від своєї няні і віддячував їй любов’ю і ніжністю.

Хлопчик ріс, настав час йти в школу. І знову бабуся була на першому місці. Разом робили уроки, вчилися читати і рахувати. В цей час на сімейному горизонті збиралися хмари.

Славко несподівано завів молоду коханку. Звичайно, дружина навіть не підозрювала про його пристрасті, а чоловік став подумувати про розлучення.

Він вибрав цікаву тактику. Став звинувачувати у всіх проблемах і невдачах тещу. Тут не так вчинила, тут неправильно зробила.

-Славку, ти щось плутаєш! – Я ніякого відношення до твоїх документів не маю. Навіть не знаю, як вони виглядають, де лежали.

-Ось-ось, вам тільки і потрібно, що сперечатися! Ні, щоб чесно визнати, що ви їх кудись прибрали!

-Дорогий мій, я, може, і літня людина, але розум ще маю! Досить звинувачувати в тому, чого я не робила. – Ганна Геннадіївна з гідністю встала і вийшла з кухні.

-Ти подивися, яка вперта! І ти така ж, вся в матір! – Докоряв дружину В’ячеслав. – Ніколи не зізнається.

-Може, мама права? – заперечила Євгенія. – І ти сам кудись їх поклав?

Чоловік після таких слів зовсім рознервувався. Він довго і виразно відчитував дружину, перераховуючи її помилки і прорахунки.

-Чи не можна тихіше? – заглянула на кухню Ганна Геннадіївна. – Ми з Сашком уроки робимо.

-Чого це ви так припізнилися, мамо?! – Зять вклав в свої слова весь сарказм, на який був здатен.- Можна було і раніше домашнє завдання зробити.

-Все чекали, коли приїде тато з роботи, пограє з сином, сходить в магазин і купить обіцяний конструктор. – Голосно відповіла жінка і прикрила за собою двері.

-Нічого, я вам ще згадаю, – червоніючи, прошепотів Славко. – Нічого, нічого…

Чоловік почав постійно дратувати дружину, старанно звинувачуючи у всьому стареньку. Найгірше для Ганни Геннадіївна було те, що дочка охоче вірила чоловікові, переставши захищати матір.

-Знаєш що, мамо? Схоже, Славко правий. У тебе дійсно щось з пам’яттю!

-Тобі соромно жити зі мною? Будь люб’язна, поверни гроші за продану мною квартиру. Адже ти обіцяла, що як тільки встанеш на ноги, обов’язково розрахуєшся.

-Дуже добре! – їдь в своє село, вибирай житло, я із задоволенням його тобі придбаю.

Сестра Славка дуже не любила Ганну Геннадіївну. Дівчина ніде не працювала, клянчила гроші і речі у брата. І вела себе в його квартирі, як господиня, викликаючи справедливі зауваження Ганни Геннадіївни і Сашка.

-Ідіть в дитячу, зараз до мене подруга приїде!

-Ні, ми тут робимо уроки!

-Я сказала, йдіть!

-Тьотю, не кричи на бабусю, вона старша за тебе! – сказав Сашко. – І взагалі, не командуй в моєму домі!

Сестричка слізливо скаржилася братові, що бабуся під’юджує племінника проти неї. Славко заступався за сестру.

Пікантність ситуації була і в тому, що найкраща подруга сестри і була коханкою Славка.

За відсутності В’ячеслава дівчата занадилися приходити в його квартиру і всіляко дратувати Ганну Геннадіївну, провокуючи її сварку.

Одного разу Євгенія з чоловіком зібралися відпочити на морі. Паспорти з вкладеними квитками лежали на столику в коридорі. Рано вранці вони викликали таксі, помчали на вокзал. Сонна жінка проводила їх до порога і знову лягла спати. Через деякий час до кімнати забігла Євгенія.

-Ну що, задоволена?! Молодець, все добре зробила?!

-Що сталося? – літня жінка спросоння нічого не могла зрозуміти.

-Ти сховала мій паспорт і квиток?

-Навіщо мені це потрібно, Женю?

-Він полетів один! І як спеціально, цим же поїздом вирушила подруга Марії. Я давно помітила, як вона нерівно дихає в сторону Славка.

-Женю, заспокойся!

-Чоловік сказав, що потрібно перевірити в твоїй кімнаті. Нещодавно він свої папери знайшов.

Дочка відсторонила мати і почала ритися в шафі.

-Як ти це поясниш, мамо?! – запитала вона, діставши свій паспорт зі стосу постільної білизни. – Навіщо? Навіщо, мамо?!

Літня жінка губилася в здогадах. Вона й гадки не мала, як тут опинилися документи. Стала прокручувати в голові події вечора, щоб все згадати.

-Я вкладала Сашка, розповіла йому чергову історію на ніч. Потім вийшла, сходила до туалету, прийшла до себе. У коридор навіть не заглядала, який сенс? – Вона запитально подивилася на дочку.

-Отже, мамо, збирай онука, і як тільки почнуться літні канікули, їдьте, вибирай собі житло. Сил моїх більше немає дивитися на твої примхи! – Зі сльозами на очах вигукнула Євгенія і побігла в свою кімнату.

З відпочинку повернувся посвіжілий В’ячеслав, в будинку стало напрочуд тихо. Євгенія шукала житло для Ганни Геннадіївна. Одного разу вони вирушили до ріелтора, чоловік залишився з сином удвох. Вони пограли іграшками, почитали книгу, Сашко залишився в своїй кімнаті за комп’ютером.

Славко пішов на кухню, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла коханка.

-Проходь. – Зрадів чоловік. Моєї якраз немає вдома.

-Дуже добре, нам потрібно поговорити, – почала дівчина.

-Пішли на кухню, Олександр у своїй кімнаті, нічого не почує.

-Розповідай, що трапилося? – почав Славко.

-Любий, тобі потрібно терміново вирішувати цю тривалу ситуацію, – сказала вона, гладячи його долонею по щоці. – Мій животик росте з кожним днем.

-Знаю знаю, – скривився Славко. – Але вдіяти нічого не можу. Сам чекаю, коли стара нарешті позбавить моє житло від своєї присутності.

-Хотілося б конкретики, – тон її став крижаним.

-Ти, люба, не зазнавайся! – миттєво чоловік став грубим. – Не переоцінюй себе. Сказав, що все йде своєю чергою, значить, скоро здійсниться. Почекаєш, не під парканом ночуєш!

Він знімав для своєї пасії затишну недешеву квартиру. Вони продовжили обговорювати деталі плану. За розмовою і поцілунками вони не помітили, що в коридорі, притулившись спиною до стіни, стояв Сашко. Йому захотілося попити, і він пішов на кухню, а там почув таке, що йому не можна було знати.

І ось, нарешті, здійснилося. Ганна Геннадіївна вибрала собі житло, документи оформлені, гроші заплачені. Вона стала власником нерухомості. Таку подія вирішено було відзначити на дачі В’ячеслава і Євгенії. Гостей було небагато. Всі найближчі люди і хороші друзі. Не обійшлося без Марії і її подруги, живіт якої вже говорив сам за себе.

Одні розташувалися в альтанці. Інші на веранді, де за величезним столом можна було поговорити про приємні моменти в житті.

Ганна Геннадіївна радості не відчувала. До чого веселитися? Її єдине щастя, Сашко, тепер буде жити без неї. А їздити до нього в гості часто не вийде. Зять і Євгенія зробили все, щоб максимально розлучити з онуком. Славко не приховував радості, ще трохи, і старенька не буде дратувати його.

Всі зібралися, зазвучали тости, побажання довго жити і бути здоровими в новій оселі.

-Ну, Сашко, тепер рости швидше, будеш до бабусі в гості їздити! – Промовив хтось із гостей.

-Не буду! – пролунав дзвінкий дитячий голос.

Всі здивовано подивилися на хлопчика. Більшість присутніх прекрасно знали, як він її любить.

-Не буду! – Повторив він ще раз, топнувши ногою. – Я до неї відразу поїду і жити буду з бабусею!

У дзвінкій тиші було чутно, як гудуть комахи над квітами, як шелестить вітер у кронах дерев.

-Я не хочу жити з татом і мамою. Тато все одно її не любить, збирається піти до іншої тітки. – Хлопчина виразно подивився на живіт подруги Марії. – Я вас не люблю, і тебе, тітко не люблю. А ти, тату, просто зр*дник, стояв і обіймався з цією… І дитину від неї чекаєш!

-Що ти говориш, Сашко?! – зі сльозами запитала Євгенія. Тобі не добре?!

-І ти, мамо, погана. До бабусі чіплялася. Документи вона у вас прибрала. Ага звісно! Тато сам потайки в її спальню ходив, щось там ховав.

Він перевів подих і оглянув присутніх людей.

-Підемо, бабусю! Поїхали. Нам з тобою ще речі збирати потрібно, в цьому будинку більше ми не затримаємося!