Я народила та ростила двох донечок. І знаєте, ніколи б не подумала, що діти можуть бути такими різними. Моя молодша дочка, Олеся, ніколи роботи не цуралась, була дуже доброю та турботливою. Чого не скажеш про Марину. Від неї ніколи ні слова доброго, ні вчинку ніхто не чув і не бачив.

Багато разів я думала про це і намагалась зрозуміти, в чому ж криється причина такої різниці. Найбільше дивувало, що обидві дівчини змогли досягнути бажаного в житті. То в чому тоді секрет успіху?

Якось в період новорічних свят всі за традицією з’їжджались на нашу дачу. Ми приїхали в будній день, накрили на стіл спільними зусиллями, повечеряли та й полягали спати.

Вранці особливо зайнятись нам не було чим. Олеся відразу вигадала, що хоче навести лад у нашому погребі, бо останній раз там прибирала вона ще влітку, коли консервації робила.

Вона озвучила свою ідею і подалась до погреба, щоправда, натовп за нею не кинувся. Її чоловік працював у ноутбуці, як завжди, та і взагалі таким займатись не горів бажанням, тому просто проігнорував і далі прикував увагу до своїх справ.

Я почала підбивати Маринку піти до сестри та допомогти. Натякала на те, що і вона зможе собі якісь закрутки там взяти, якщо прикладеться до праці.

Її чоловік також сказав, що непогано було б щось із собою до міста взяти, особливо він полюбляв грибочки. Та дочка лише пальцем біля скроні покрутила, тоді дала чоловікові листок і сказала, що записувати:

– Отже, беремо кошичок, біжимо з самого ранку в ліс, збираємо там гриби, тоді приходимо, чистимо…

Вона продиктувала все до найменших деталей, а тоді додала:

– Ну а якщо не хочеш всього цього робити, то можеш піти Лесі помогти і будуть тобі гриби.

– Добре придумала. Я ж нібито теж відпочивати приїхав, а не павутину знімати і павуків дресувати.

– Я ж тебе не змушую. Хочеш їсти гриби – сходи, полякай павуків, а не хочеш іти – значить не хочеш їсти.

Вона розвернулась і почала далі в телефоні щось клацати. Мені так смішно стало із цієї розмови. Це ж треба, яка в мене дочка з перцем. А зять навіть хвилину не промовчав, відразу видав рішення:

– Добре тоді, ходімо разом, так і швидше буде.

Ось і маємо той факт, що обоє дочок із повними багажниками закруток поїхали. От тільки Олеся все робила сама, а Марина ніби і сестрі допомогла, і чоловікові послугу зробила, і закрутки вдома матиме. Це ще треба вміти так крутитися.

КІНЕЦЬ.