Ми почали готуватися до хрестин нашого сина з перших днів його народження. Наша пара християнська, віруємо в бога й дитину хочемо захистити від усього злого, що може на неї натрапити.

До вибору хрещених батьків теж поставилися з особливою відповідальністю.

Мало просто дружити з кимось, адже ми довіряємо власну дитину людям, які зможуть про неї піклуватися, захистити й виховувати своїм гарним прикладом.

Напередодні хрестин зустрілися з батюшкою, домовилися про день та час. Він хотів аби ми посповідалися, перш ніж будемо хрестити дитину.

Пообіцявши, що неодмінно це зробимо, так закрутилися з приготуваннями, що знехтували порадою отця.

Настав той самий день. Син у церкві відчував себе некомфортно, постійно плакав, на нього шкода було дивитися. Хрещеним не вдавалося заспокоїти дитину.

Ще гірше стало, коли батюшка почав омивати дитину водою.

У сина голос став пропадати від постійних криків. Присутні гості почали перешіптуватися, старенькі хрестилися й недобре похитували головою.

Я підійшов до отця й запитав чи не може прискорити всю цю процесію, дитини шкода. На що батюшка відповів: «Вам не дитини варто шкодувати, а свого праведного життя.

Син ваш не може заспокоїтися, бо зараз відповідає за гріхи батьків своїх.

Чи повінчалися ви з дружиною перед тим, як робити дитину? Чи часто ходите до церкви слухати слово боже та сповідатися? Чи добре ставитеся до ближніх, не заздрите, не обмовляєте?»

Мені стало соромно, я опустив очі й відійшов, щоб не заважати отцю виконувати його роботу. Наприкінці церемонії син заспокоївся й більше не плакав. Він мирно сопів, заснувши. Отець зробив вивід дружині, а я не припиняв молитися, щоб у нашої дитини все було добре.

З того часу ми з жінкою кожної неділі відвідуємо храм божий разом із нашим сином.

КІНЕЦЬ.