Якось мені довелося їхати поїздом. Купив квиток на нижню полицю. Коли зайшов у вагон, навпроти мене сиділа молода пара. Вони постійно обіймалися і притискалися один до одного.

Потяг рушив, і я здивувався, чому одна з полиць залишилася вільною. «Напевно, з наступної станції зайде хтось» — подумав я, і почав розпаковувати свої речі. Коли ми вже повечеряли та приготувалися спати, раптом почувся гучний жіночий крик.

Я і мій попутник – Михайло – вирішили піти до провідника та розповісти про те, що почули. Але той, почувши нашу розповідь, просто знизав плечима, мовляв, і що?

Але ми таки пояснили йому, що крик, швидше за все, долинав із сусіднього купе.

Ми відвели його до дверей, він постукав, і зсередини почувся голос: -Я вже заплатив, чого ти ще хочеш?

А тоді крик повторився, а потім ми почули, як ця дівчина почала nлакати. -Якщо ти зараз не покличеш начальника поїзда, більше тут працювати не будеш, я обіцяю — не витримавши, сказав я.

 

Михайло був досить великим хлопцем, тому так замахнувся на провідника, що той дістав ключі і почав відчиняти двері. Побачили ми там таке: дівчина сиділа в кутку і відбивалася від трьох хуліrанів, що було сил.

Звичайно, одна б вона не впоралася, тому ми з Михайлом відтягли хуліrанів від неї і забрали дівчину до себе в купе. Як потім виявилось, Катя – так звали цю дівчину – помилилася номером купе.

Вона мала їхати з нами, але коли зайшла до сусіднього купе, хуліrани, які були вже п’яні, затягли її всередину і більше не відпускали.

На щастя для всіх нас, злочuнці не встигли нічого вдіяти. Ми до кінця шляху пили чай і каву, розмовляли про життя, а до місця призначення приїхали друзями.

Поверталися ми за тиждень, уже разом, закоханою парою. Через рік після нашої зустрічі ми побралися. Ось так, завдяки пильності я знайшов кохання всього свого життя!

КІНЕЦЬ.