10 років тому не ста ло мого чоловіка, і моя сім’я опинилася у досить скрутній ситуації. Я тоді ще працювала, дуже старалася, щоб мої діти нічого не потребували.

Я спромоглася накопичити грошей на весілля своєї молодшої дочки, також допомогти з влаштуванням сина. Нині вони вже дорослі, працюють, у них свої сім’ї.

Нещодавно я вийшла на пенсію, грошей зараз катастрофічно не вистачає.

У мене, звичайно, були деякі накопичення, але їх мало вистачає, щоб оплачувати комуналку.

Діти тим часом їздять на курорти, ходять у дорогі салони краси та ресторани. Мене практично не відвідують.

Коли одного разу я заїкнулася про те, що потребую допомоги, син мені відповів досить грубо: — Мамо, кому зараз легко?

Ми зараз накопичуємо гроші на машину Маринці, вона не може їздити у міському транспорті, там постійно неприємний запах і юрмляться люди.

У нас зараз вільних коштів немає.

Донька у відповідь на моє прохання купила лише упаковку дешевих макаронів, банку солоних огірків і хліб. Після такої відповіді я навіть не знаю, як ще просити у них допомоги.

Невже таку старість я заслужила? Ситуація настільки критична, що я перебуваю на межі того, щоб піти жебракувати на вокзал.

КІНЕЦЬ.