Цей день ми з дружиною згадуватимемо скільки будем жити. Він став найщасливішим у нашому житті.

А почалось все не на позитивній ноті. Це був звичайний в суботній день. Дружина прокинулась раніше, щоб почати прибирання.

Аж раптом у неї почався сильний біль внизу живота, який тільки наростав.

Довелось викликати швидку. Лікарі не зразу зрозуміли в чому справа. Я поїхав разом з ними.

Але, прибули ми не до лікарні, а до пологового будинку. У приймальному відділенні в Наталки запитали, на якому вона місяці вагітності.

А ми стояли розгублені та не знали, що й відповісти.

Про яку вагітність взагалі мова?

Та часу на з’ясування подробиць не було. Перейми стали частішими й за кілька хвилин на світ з’явилась наша перша донечка. Чому я кажу, що перша, бо незадовго почались другі перейми й дружина народила ще й синочка. Я стояв ошелешений, не до кінця розуміючи, що відбувається.

Наталка розплакалась від щастя. Ми навіть не здогадувалися, що скоро станемо батьками. Давно мріяли про батьківство, але дружина ніяк не могла завагітніти. Лікарі лише розводили руками. А тут, подвійне щастя.

Тепер треба якось пояснити батькам та родичам, бо ж вони, як і ми, не здогадувалась, що Наталка чекає дитину. А в результаті, народила двійню.

Так, у 46 років я вперше став батьком й одразу повний комплект — син та донечка.

КІНЕЦЬ.