Тоня з Максом познайомилися на її роботі. Молоденька красуня ліkар, що переживає своїх хво рих, і її пацієнт, привабливий, прекрасно складений, впевнений. Почалося з компліментів та жартів. Потім цукерки та квіти. Виписавшись, Макс першого ж дня чекав її на вході ліkарні. Запросив до кафе.

Освідчився у коханні. Так і почалися їхні стосунки, які все глибше і глибше втягували їх у вир любові. Коли Тоня заваrітніла, вона уявляла собі, як скаже коханому про їхню дитину, а він стане на коліно і запропонує їй руку та серце. Романтика… Реальність була дещо іншою.

Макс опустився не на одне коліно, а бухнувся на оба. Просив вибачення, клявся у своєму коханні і зізнався, що одружений. Має семирічну доньку. Дружину не любить, а дочку обожнює і поkинути її не може. Звичайно, Тоня прогнала Макса. Переживала. Але Макс продовжував її переслідувати. Ненав’язливо.

Але постійно нагадував про себе, продовжував присягатися в коханні, обіцяв піклуватися і про неї, і про майбутню дитину. Зрештою, Тоня вирішила, будь що буде, і продовжила з ним стосунки. Як Макс пояснював дружині, що кожних вихідних він пропадає з дому, Тоню не цікавило.

Факт залишався фактом: Макс п’ять днів жив із законною дружиною, а два дні з нею та їхнім сином. Минали роки, згодом такий підхід – чоловік на вихідні став звичним для Тоні. Подруги, змучені сімейними зобов’язаннями, навіть заздрили їй. Ні тобі прання його шкарпеток, ні тобі прасування його сорочок, ні приготування чогось особливого.

У суботу приїжджає до Тоні чистенький, поголений, неодмінно з букетом. Що потрібно зробити вдома, робить без заперечень, з дитиною гуляє, допомагає хлопчику з уроками. Навіть ремонт у її квартирі зробив. Ну і на ласки Тоні не скупитися.

— Залишилося потерпіти рік, кохана. Через рік дочка стане повнолітньою, і я зможу розлу читися і одружитися з тобою, — сказав Макс Тоне. Він пішов, а Тоня раптом з жахом зрозуміла, що не хоче за Макса заміж! Її цілком влаштовує нинішні їхні стосунки! Навіщо їй чоловік? Навіщо зайві зобов’язання? … Минуло ще дев’ять місяців. Тоня з жахом чекала того дня, коли змушена буде остаточно та безповоротно відмовити Максу.

Якось їй зателефонувала дружина Макса. Попросила зустріч.

– Ось. Я ваrітна, — сказала вона, показавши Тоні тест із двома смужками.

— Тож не сподівайтеся, він від мене не втече. Тоня зітхнула з полегшенням.

— Вітаю! Якби ви знали, як я не хотіла за нього заміж! – радісно сказала вона суперниці.

— І дякую вам, що всі ці роки не перешкоджали нашим зустрічам та його турботі про сина. Потім, подивившись на здивоване обличчя суперниці, сказала: — Бажаю вам щастя з Максимом. Прощайте. Встала і пішла…

КІНЕЦЬ.