Віктор йшов з роботи додому. Він все більше дивився під ноги, ніж на те, що відбувалося навколо. Йшов, не звертаючи уваги на оточуючих, і промовляв про себе лише одну фразу:

“Я йду до іншої. Я йду до іншої. Я йду до іншої”.

Далі, залежно від реакції дружини, Віктор продумував свої дії та слова.

– Будуть сльози і сварка – гучно закрию двері і піду, мені ні до чого ці концерти.

– Звинуватить – звинувачуватиму у відповідь. Адже найкращий вихід у цій ситуації – це перекласти провину на іншого”.

Всі ці прочитані та завчені фрази Віктор прокручував у голові так багато разів, що вони самі по собі перемішувалися і давали неймовірні поєднання.

Біля під’їзду Віктор зупинився і подивився нагору. Вікно на кухні у його квартирі на третьому поверсі було відчинене.

Віктор раптом зрозумів, що голодний. В обідню перерву він не пішов, як завжди, до їдальні, а провів час з Юлею, до якої, власне, і йшов від дружини.

Юля прийшла до технічного відділу три місяці тому. Хоча, прийшла – це невірно буде сказано. Залетіла легким вітром, що приніс із собою тонкий аромат квіткових парфумів, неймовірні вбрання та бездоганний зовнішній вигляд. Винятково чоловічий колектив з першого дня закинув роботу, переключившись на нову співробітницю.

Їй виділили місце біля вікна, навпроти Віктора. І всі чоловіки відділу таємно йому заздрили. Йому навіть головою крутити не треба. Сиди прямо і дивися на Юлю. І він дивився. І Юля дивилася. Її світлі локони та блідо-блакитні очі, облямовані пухнастими віями, нікого не залишали байдужим. І ця ямочка на щоці.

Сергій із сусіднього відділу співчутливо кивав, коли заходив у справах:

– Завели собі Мальвіну, вам же працювати ніколи, – сміявся він.

Здавалося, чари нової співробітниці на нього ніяк не діяли. Це потім хтось розповів, що у Сергія своя така “Мальвіна-дружина” вдома та двоє дітей. Але зараз для всіх він був справжнім кременем.

Юля першого ж робочого дня показала, що спокійно ставиться до уваги чоловіків. Мабуть, уже звикла. І співробітники відділу сприйняли це як само собою зрозуміле.

Тільки от Віктор.

Віктор Микитенко Юлі сподобався відразу. Красень. Трохи не вийшов на зріст, але Юля на своїх високих підборах все одно була трохи нижче. Правильні риси обличчя, вилиці, широкі плечі. Такий ладний, ладний і… з кільцем на руці.

Віктор теж не відмовлявся дивитися на Юлю, як і всі чоловіки у відділі, але більшого собі не дозволяв, та й черга, що скупчилася з тих, хто залицявся до нової співробітниці, не створювала такої можливості.

Юлі це не сподобалося.

Вона перейшла з роботи на Віктора.

Віктор одружився з Ганною рано, йому щойно виповнилося двадцять, бо його шкільна любов завагітніла у випускному класі.

Батьки вирішили, що цей союз має відбутися і зіграли дітям весілля. Але дитина так і не народилася, щось трапилося на п’ятому місяці. Замість спадкоємця до Віктора та Ганни прийшло велике пережиття. У Віктора воно минулося швидко, а ось у Ганни. Вона ніби переживала завагітніти знову і діти все відкладалися.

Віктор після закінчення ВНЗ отримав диплом спеціаліста, з яким успішно працював у великій компанії. Ганна займалася будинком і готувала…

Готувала наче фея, змахуючи чарівною паличкою. А після того, як пройшла кулінарні курси, стала пекти торти, тістечка на замовлення та інші солодощі.

Так і жили. Віктор працював у технічному відділі у великій компанії, Ганна пекла, варила, прикрашала.

А Юля нічого не пекла. Вона була створена для того, щоб її любили. Кілька разів Юля цікавилася у Віктора: де він живе, чи не по дорозі йому, бо самій їй йти додому не хотілося. Віктору було не по дорозі. Але одного разу, коли хтось із товаришів по службі посміявся над ним: “Тобі Мальвіна сама пропонує її проводити додому, а ти!” Віктор раптом здався.

Спочатку і, дійсно, були тільки прогулянки до будинку, потім до дверей квартири, потім розставання у квартирі Юлі, а потім… А потім Віктор вирішив, що настав час йти від дружини до “Мальвіни”. Він ухвалив це рішення сам. Тепер йому треба було повідомити про це дружину, а вже потім Юлю. Щоб бути чесним. Хоча б перед собою.

Ганна відчинила двері посміхаючись.

– Три торти за день та набір капкейків. Ти уявляєш, цей малиново-манговий мус тепер усі замовляють.

– Угу, – скидаючи туфлі у коридорі, Віктор слухав, як захоплено дружина розповідає про своє захоплення.

– Ходімо вечеряти! – весело щебетала Ганна.

Вона спритно поправила скатертину на кухонному столі, поставила приготований кошик з хлібом, і несподівано, подивилася в очі Віктору.

– Сьогодні без жодних прошутто, горгонзоли. На вечерю тушкована картопля з м’ясом та солоні огірочки з помідорами. Я просто не встигла нічого приготувати, три торти.

– Так, я чув,… три торти, капкейки…

– Ага. – Ганна була рада.

На столі з’явилася тарілка гарячої страви. Картопля височіла над неймовірним соусом; прозора цибуля не псувала смаку, напрочуд доповнюючи; а м’ясо, м’ясо навіть не треба жувати, воно тануло в роті. Віктор заплющив очі. У цей момент не існувало нічого, крім цієї тушкованої картоплі. Нічого.

Сказати зараз: “Я йду до іншої” – було зовсім безглуздо, та й неправда. Нині не хотілося йти.

Маринований огірок хрумтів, розбавляв однотонність картоплі та додавав гарячій страві особливу пікантність.

– Ой, цукрова пудра скінчилася! – Аня сплеснула руками, стала на табуретку і почала шукати щось у верхніх ящиках.

Але тут Віктор згадав, з якою метою він ішов додому.

– Ганно, я йду… – почав Віктор серйозним тоном.

– Що? – Жінка повернулася на табуретці.

– У магазин, говорю, схожу, куплю пудру.

– Ой, було б чудово, – посміхалася дружина. – Я скину тобі фотографію пакетика. – Ганна підійшла до чоловіка і дзвінко цмокнула його в щоку.

Віктор вискочив надвір. Йому було так погано на душі.

Віктор пішов у магазин. Він сам не зрозумів, як опинився біля будинку Юлі. Швидко піднявся на четвертий поверх і подзвонив у двері.

Юля відкрила майже одразу. Вона стояла біля дверей у спокусливому червоному халатику, з укладеним на голові волоссям, і з вечірнім макіяжем на обличчі. Вона чекала. Віктор, що з’явився перед нею, явно не був тим, кого вона чекала побачити.

– Ти чого прийшов? – схвилбовано спитала “Мальвіна”.

– Я пішов від дружини.

– Навіщо?

– Як навіщо?

– Ну, провів кілька разів до будинку, ну спали… і все.

Юля з хвилюванням визирнула в коридор:

– Іди, йди додому, дружина чекає. Пішов він, – Юлі ця фраза сподобалася. Вона кокетливо посміхнулася Віктору і надіслала повітряний поцілунок.

Віктор стояв перед зачиненими дверима зовсім розгублений.

Дорогою додому Віктор зайшов у магазин і купив цукрову пудру. Ганна відчинила двері і радісно повідомила:

– Наступного тижня сім замовлень вже зібрала. Цей малиново-манговий мус творить чудеса. Пудру купив?

Віктор простяг пакет із покупкою.

Ганна побігла на кухню продовжувати творити, залишивши чоловіка у дверях. Віктор довго не наважувався увійти, наче стіни не впускали його. Він спустився надвір і зупинився біля під’їзду. Великі краплі води тяжко падали з неба, починався дощ. Віктор все стояв під дощем і не рухався, розуміючи, що йти йому було нікуди. У Ганни та Юлі своє життя, таке, в якому Віктору немає місця.

За рік Ганна з Віктором розлучилися. Як і хотів, Віктор пішов до іншої, точніше пішов своєю дорогою. Кожен з них тепер мав своє життя.

КІНЕЦЬ.