— Тобі лише тридцять три роки. Не можна ставити на собі хрест. Павлик виросте, піде з батьківського дому, створить свою сім’ю, ми з батьком теж не вічні… Тобі потрібна дружина, а Павлику мама.

Відпусти ти Анну. Подумай про себе… Марина Петрівна вкотре намагалася повернути сина до життя. Три роки тому не стало Анни. Павлику, їх із Стасом синові, тоді був рік.

Турботу про хлопчика взяли на себе дідусь і бабуся, його батьки. І стієї самої пори світл став не милим Стасу. Дуже любив він свою Анну. З того часу тільки син приносив чоловікові радість.

А мати хотіла, щоб син знову поkохав, і став жити щасливо. Вони були запрошені на весілля двоюрідної сестри. Стас, сидячи за столом, дивився, як Павлик гасає туди-сюди з однолітками. — Ходімо танцювати, — раптом почув він голос. Стрепенувся.

Поруч стояла вродлива жінка. Галина, так звали незнайомку, потягла Стаса до центру зали. Потім ще танець, ще потім сіли поруч, спілкувалися. Насамкінець обмінялися телефонами…

Через три дні Стас уже забув про Галину. Але та нагадала про себе сама. Зателефонувала на шостий день та запросила на побачення. На зустріч Стас пішов із сином.

Він обіцяв відвести хлопчика до зоопарку, от і поєднає дві справи. Час минув непомітно. На наступне побачення він уже пішов сам. Потім ще одне.

За місяць Галина залишилася на ніч у нього. Павлика Стас уже відвіз до діда з бабусею. Ще через місяць Стас познайомив батьків із Галиною. Ті схвалили вибір.

«Батькам сподобалася, з Павликом ладнає, навіщо тягнути? Не розумієш, потрібна вона тобі чи ні? Чи зможе замінити Анну? Ну і нічого страաного.

Стерпиться — злюбиться», вирішив Стас і на черговому побаченні він запропонував Галині переїхати жити до них з Павликом. Але, на свій подив, отримав відмову.

— Мені незатишно поруч із хлопчиком. Я ще не звикла до нього, пояснила дівчина свою відмову. Побачення тривали. Ще через місяць Стас куnив обручку і зробив Галині офіційну пропозицію. Справа була у кафе.

— Ти вийдеш за мене заміж?

— спитав він дівчину, перш ніж дістати обручку.

— Так, якщо ти відправиш сина жити до батьків.

Вибач, але в нас із ним нічого не вийде. Тієї ж миті Стас зрозумів, що ця жінка йому не потрібна. Він покликав офіціанта, розnлатився, підвівся і, нічого не сказавши, пішов. «Якщо їй не потрібен мій син, то вона й мені не потрібна», — вирішив Стас.

КІНЕЦЬ.